4000 держслужбовців поміняли за один день у Туреччині. Певно, так реально демонструється «політична воля», коли йдеться про зміну системи влади
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

4000 держслужбовців поміняли за один день у Туреччині. Певно, так реально демонструється «політична воля», коли йдеться про зміну системи влади

У ряду кольорових революцій, що відбулися в світі останнього десятиліття, турецька була найкоротшою і, здається, з найменшими жертвами.

 

Що стало причиною напруги, як це вплинуло на країну — нехай переживають турки. Але очевидно, що народ підтримав діючу владу. Не мала б вона такої довіри у населення, так би само понесло велику країну, мов корабель без керма, на геополітичні рифи і, можливо, на багаторічне протистояння кланів та зовнішніх покровителів з числа зацікавлених держав. Тим часом Туреччина розвивається, має сильну армію і стабільну національну валюту, чисельний і заможний середній клас.

 

У нас трапилось навпаки. Народ вийшов проти влади, бо перестав їй довіряти. Вирішив обрати собі нову, щоб з нею перемогти олігархат та соціальну несправедливість… І нібито й переміг народ, однак вже три роки в цьому сумнівається, і з кожним разом чомусь все більше і більше. Бо і з національною валютою у нас не склалось, і з середнім класом теж. Він якось непомітно через непомірні тарифи, курси валют та податки за три роки, в більшості, перейшов у розряд незаможних. Хто ж буде цим задоволений? А паралельно до цього розчарування все нижче і нижче падає рівень довіри до вже нової влади. У багатьох регіонах України рейтинг головних коаліціантів у Верховній Раді — БПП і «Народного фронту» та їхніх лідерів — упали втричі. А що буде до наступних виборів, якщо ми взагалі до них дотягнемо?

 

Отже, щось не так пішло у нас з самого початку. Можливо, не з тими намірами, які декларувалися, прийшли у владні кабінети нові люди? А можливо, благодатний скорумпований грунт завадив пройти тест на принциповість? Пам’ятається, хтось з парламентської трибуни заявляв, що заради закону посадить трьох своїх найближчих друзів. І що? Коли більшість українських банків показують колосальні збитки, президентський Міжнародний інвестиційний банк за січень-березень 2017 року отримав чистого прибутку 26,818 млн гривень, в 2,9 раза більше, ніж за аналогічний період минулого року.

 

А особисто Президент задекларував 865,444 тисячі гривень процентного доходу від вкладів у свій банк. У цій вцілілій під час гонтаревської реформи банківській установі Порошенку належить 60 відсотків акцій. 14-ма відсотками володіє близька до нього людина, соратник по БПП Ігор Кононенко. Напевно, всім відомо, що внаслідок знищення інших банків українські вкладники та підприємці втратили більше ста мільярдів гривень, а Президент і МІБ – у виграші. До речі, якщо «Рошен» на вимогу громадськості таки пішов на сліпі трасти, то банк досі у власності Порошенка… Воно, може, й справді в тому банку все нормально, але ж Порошенко-Президент обіцяв продати свій бізнес…

 

А інший амбіційно кинув виклик, мовляв, я вам покажу, як треба керувати країною. Хіба так, що перші особи держави збагачуються в рази, а прості люди вже на межі злиднів? Хіба так, що одні щиро служать Україні й віддають за неї свої життя, а інші заробляють на цій війні мільярди? Нардеп Надія Савченко сказала, що з конфіскованого мільярда Януковича аж 400 мільйонів реально піде на армію та атовців. А решта через хитромудрі схеми знову осяде в кишенях високопоставлених посадовців, які вже просто не можуть не красти.

 

Певно, їй там, на владному Олімпі, видніше. Але й без того багатьом відомо, як і на чому заробляли великі гроші теперішні нардепи, міністри та інші посадовці з найвищого ешелону влади. Хіба вони добровільно пересядуть з «Лексусів» на «Ланоси», відмовляться від шампанського по чотири тисячі доларів за пляшку чи від апетитного бутерброда з чорною ікрою? Хіба вони відмовляться водночас від звичних для них відкатів, підмазок, дармового комунального майна, кумівських схем та «смотрящих» за їхнім бізнесом на місцях?

 

А це ціла армія «рішалів», які незмінно залишаються при посадах і обслуговують інтереси вищого керівництва. Організовують вибори своїм людям до державних та місцевих органів влади, щоб через їхні голоси мати доступ до ресурсу громади і «правильно» спрямовувати фінансові потоки. Звісно, при цьому не забувають і про свою частку в украдених бюджетних коштах та комунальному майні. Одні й ті ж люди ходять владними кабінетами вже по 15-20 років і успішно трансформуються під кожну нову владу, бо добре знають табличку ділення.

 

Чомусь більшість цих людей досі в Україні називаються державними службовцями. Хоча головне їхнє завдання, яке вони отримують по владній вертикалі, здається, не захищати по-справжньому інтереси платника податків, а побільше висмоктати з цієї держави та персонально з кожного громадянина. Така система була створена ще при Кравчуку і вдосконалюється з кожними новими виборами на користь вибраних. У нашому випадку вони ж автоматично стають «обраними», бо для них вже закони не писані. Чи, правильніше, ще так і не написані. Вони ж впираються, мов бульдозер, аби не ухвалити закони про імпічмент президенту, відкликання нардепа чи міністра, нові виборчі правила, зняття недоторканності…

 

Це для нас, лохів, добрими нашими депутатами та чиновниками за один день приймаються закони та накази з розпорядженнями про збільшення ціни на газ, воду та електрику, абонплату за газову трубу, податок на нерухомість, квартплату, збільшення пенсійного віку, податок з пенсії і т.д і т.п. І в результаті «Нафтогаз» отримує за рік десятки мільярдів прибутку, який проходить через правильні (потрібні) банки і витрачається на мільйонні зарплати (чи відкати) для всієї цієї команди. Піпл же мовчить і хаває…

 

Найбільше вразила статистика від люстраторів з Мін’юсту, що, мовляв, у нас система влади вже люстрована на 98 відсотків. Тобто, виходить, що майже всі владні структури на всіх рівнях у нашій країні вже працюють відповідно до Конституції, захищають інтереси громадян, платників податків та соціальну справедливість. Ось тільки як це пояснити тисячам вінничан, котрі досі щодня скаржаться у всі інстанції на чиновників і отримують махрові відписки? Де та справедливість для простої людини? Де якісна медична допомога? Де забезпечена старість? Де справедливий правоохоронець? Певно, що люстрований і той, котрий у Дніпрі за гроші знову захищав тітушок і гамселив кийком героїв-атовців? А його начальник чекає на нову владу, з якою вже тепер домовляється?

 

Видимість зміни владної системи заради комфортного «бєзпрєдєла» начальства на всіх рівнях і у всіх гілках влади – ось що нам пропонується замість справжніх перемін. І нічим добрим це для України не закінчиться. Зімітована реформа влади лопне, мов мильна бульбашка, бо невдоволених і розчарованих, в тому числі й атовців, вже сотні тисяч, і їхній терпець на межі. А ласих до українських земель у світі достатньо. Або влада прислухається до народу, виробляє цивілізовані правила гри і будує з ним нову справедливу для кожного і заможну країну, або, втягуючи народ у протистояння між знахабніло багатими і злиденними, ставить крапку на Україні як державі. Такий зараз реальний розклад. Бо багатих у нас лише 5 відсотків, а доведених новою владою до бідності вже більше 80 відсотків.

 

Можливо, переважна більшість можновладців не пов’язує своє майбутнє з Україною, вони собі вже оформили інші громадянства, перевели і переводять туди свої статки, а нам вішають на вуха локшину? Тоді дійсно для них зараз золота пора збагачення, але ж нас, українців, це не влаштовує. Ми збираємось жити в своїй країні і передати її нашим дітям та онукам не руїною. Заради цього проливалася кров і гинули герої. І, щоб вберегти свою країну, мусимо вимагати справжньої зміни системи влади. Бо тут уже турецькими чотирма тисячами не відбудешся.

 

І досить нас травити мулькою про «коротку лаву запасних». В Україні предостатньо патріотичних та відповідальних перед народом професіоналів. Українські молоді та старші менеджери успішно працюють у всьому світі й знають, що таке економіка і як управляти набагато розвинутішими країнами на всіх рівнях, і як захищати інтереси платника податків та свою країну. І вони готові до роботи. Залишається тільки оголосити всеукраїнський конкурс на заміщення посад справжніх нових держслужбовців. А для початку скоротити їхню кількість хоча б наполовину.

Анатолій Жучинський, головний редактор газети «33-й канал»

Анатолій Жучинський

Залишити коментар:
Нет комментариев