Якщо влада б’є журналістів, значить їй є що приховувати від громади
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Якщо влада б’є журналістів, значить їй є що приховувати від громади

Зв'язок між цими речами дуже логічний. Так, ми обираємо владу. Вона ж на виборах гарно говорить, красиво обіцяє, однак,  отримавши крісло та печатку, стає нічим не кращою за попередню. А потім нам закидають - мовляв, самі ж ми і винні, що чиновники, найняті та обрані нами крадуть і обманюють платників податків.

 

У цивілізованих країнах цю біду вже пережили. Сформували громадянське суспільство. Ухвалили закони про конкретну відповідальність нардепа, міністра, президента… Того можна відкликати, тому висловити недовіру, іншого можна конкретно посадити за зловживання. Ми теж до цього прийдемо. Але у нас поки що не так. У нас діє правило «Ворон ворону око не виклює».  Більше того, силові структури у нас підпорядковані владі і чомусь завжди готові виконувати її накази. Навіть, коли вони злочинні.

 

Це вже не раз демонструвалося українцям під час майданів та інших справедливих протестних акцій. Втім, кожен військовослужбовець та силовик  присягався служити народові України і фінансується він з наших податків. Але ось маємо те, що маємо. Зрозуміло, що всі ці парадокси чи навмисні викривлення суспільних норм дуже вигідні чиновникам. Бо вони дозволяють їм уникати відповідальності та покарання за зловживання службовим становищем.

 

В якийсь момент народ, якому за Конституцією належить влада в Україні, може зрозуміти, що його дурять, що на його зубожінні наживається невелика група людей, яким довірили захищати інтереси громади. Але шлях до цього прозріння може бути дуже довгим. Багато чого можна списувати на зовнішніх ворогів. Про таку державну стратегію гарно написав Джордж Оруелл у своєму романі «1984».

 

Щоб прозріння наступило швидше і оперативно виводились на чисту воду недобросовісні «слуги народу», в цивілізованих країнах існують незалежні засоби масової інформації. Це четверта влада. Вони викривають чиновницькі махінації та інформують про це платників податків. Громада, якій реально належить влада, обурюється. А справедливі контролюючі органи негайно роблять реальні перевірки і виводять під білі руки злодіїв при посадах.

 

Так має бути. Тоді в країні наступає порядок, вона стає заможною та справедливо розподіляє всі ресурси. Бо непорядного чиновника чи політика ніхто більше нікуди не обере. На його місце прийде людина, яка боятиметься красти. І журналіст у демократичній країні -особа найнедоторканіша, бо стоїть на сторожі справедливості. Це його святий обов’язок - писати правду. Він мусить бути в епіцентрі подій, він має право запитати і отримати відповідь від будь-кого. Це право йому надав народ.

 

Не дивно, що ті небагаточисельні незалежні газети Вінниччини ігноруються владою, а їхніх журналістів б’ють тітушки. Причому, на очах у поліції. Зрозуміло, що високі позачергові звання потрібно відробляти, але коли в присутності поліцейських вчиняється кримінальний злочин, то яка ціна генералу, якому народ платить зарплату?

 

Попередня влада зажила слави бандитської, бо нагинала і все вирішувала силою за допомогою тітушок. Ці бойові чорносотенні загони, пригодовані тими ж самими чиновниками, ніхто не порозганяв. Вони знову виходять першими проти громадян, що вимагають справедливості. То що ж змінилося? Якщо журналістів у Вінниці б’ють тітушки, по-суті, руки теперішньої влади, то значить їй є що приховувати від громади. Чи потрібна людям така влада?

 

Журналісти Вінниччини вимагають об’єктивного розслідування фактів побиття наших колег під час протестних акцій у Сабарові і покарання виконавців та замовників цього злочину.

 

Анатолій Жучинський, засновник газети «33-й канал», голова Вінницької обласної асоціації редакторів

 

Анатолій Жучинський

Залишити коментар:
Нет комментариев