«Жар і холод» Олександра Ситара
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

«Жар і холод» Олександра Ситара

Те, що Олександр Іванович видав книгу, — це велике надбання. У тій системі життя, яку автор описує, це було б неможливо.

 

Коли її читаєш, постійно відчуваєш на собі «жар» чистих життєвих устремлінь і несподівано опиняєшся в «холоді» несправедливості.

 

Так, разом з автором — тоді юнаком — кидаєшся в грайливий вир життя. Після семирічки кмітливого хлопця спочатку взяли писарчуком у контору, а потім обліковцем, де він оволодівав азами колгоспного виживання: як, виписуючи центнер зерна, насправді отримати три, а замаскований ящик на двоколці — це скарб для добробуту. А поза цим – гурт однодумців, випуск сатиричної газети, самодіяльні артистичні клубні вистави, любов до поезії та перші паростки кохання.

 

А тут уже терпиш несправедливість, яка панує в задзеркаллі правосуддя, коли безпідставно підозрюють у злочині та домагаються одного, що вписується в цю жахаючу систему — щоб зізнався у тому, чого не робив.

 

Радієш, що юнак, з відчаю поїхавши на Північ, знайшов там роботу та відносний достаток: «за місяць я заробляв більше, ніж колгоспник за кілька років».

 

І разом з тим холодієш від того, яка велика плата за це була: робітнича бригада в певний час перетворювалася на кримінальну компанію, де місце наймолодшого — «на шухері» та в «науці щупача». А тут уже стадо — «пробував опиратися — мало не побили». Однак загартування в материнській настанові: «Мама змалечку вчила нас нічого чужого не чіпати, не красти» та постійне устремління від «легкого» та «швидкого» — знайшли вихід від кримінальних уз.

 

І так уся книга — як одвічне протистояння Світла і Темряви, Добра і Зла.

 

Розум або філософія книги розкривається в наступному: «Це щастя, що на моєму шляху завжди траплялися добрі, талановиті, порядні люди, які знаходили можливість допомагати мені в складних життєвих ситуаціях. Завдяки їм я не зупинявся в розвитку, повільно, але впевнено долав непросту дорогу...»

 

Але як же знати, чи ти готовий до зустрічі добрих, талановитих і порядних людей? Автор дає відповідь: «Усе в світі від любові, якщо любов у серці є», «І що ви думаєте — Бог є на світі!» І уже книга не просто про життя, а для життя.

 

Читачі книги стають свідком незвичайного явища — сприйняття чоловічих сліз як щастя всього життя, вистражданого колись власною душею автора. А тому кожна пролита сльозинка випалює слід на серці читача: «Коли помер тато, я сім кілометрів не спиняючись плакав дорогою, біг на висілок»; «Коли прийшов час прощатися, плакали обидва. Кінь поклав свою голову мені на плече, я його гладив і схлипував. Буян хвилювався, бив об землю копитами, стріпував головою, ніби запрошував мене на останній алюр».

 

Читачам довелося побачити, як плаче справжній чоловік, а значить, вони бачать його душу, а значить, він їм відкрився, а значить — довіряє.

 

А тому і по-новому сприймаєш ніби раніше знану істину і не перестаєш хвилюватися, вторячи за автором: «Ми — українці. І з цим нічого не вдієш. Хоч як би старанно ти вчив німецьку, все одно німцем не станеш. Нема на це ради: або ти українець, або ніхто...»

 

Тепер уже не воля автора, а внутрішня необхідність для читачів заглянути за лаштунки останнього слова книги «Далі буде...» З нетерпінням чекаємо цього.

Василь ЧОРНИЙ

Залишити коментар:
Нет комментариев