Татові залишалось жити три місяці, але сталось диво – Ми щасливі вже 10 років
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Татові залишалось жити три місяці, але сталось диво – Ми щасливі вже 10 років

Добрий день, редакціє улюбленої газети. Дуже часто на сторінках ви розповідаєте історії людей, які через певні життєві проблеми зламались.

 

А ось наша сімейна історія, можливо, для когось стане прикладом, що не варто опускати руки і, якщо повірити, то диво може трапитись.

 

Почну з того, що лікарі одного дня сказали моєму батькові: в нього важка хвороба і жити залишилось не більше двох-трьох місяців. Все це тато спокійно вислухав, а потім мовчки вийшов із кабінету. В той момент не знала, як втішити найдорожчу людину, як загоїти його біль та рани, як врятувати. Та найважче було дивитись на те, що батько вже не хотів боротись і чекав свого останнього дня...

 

Татко купив собі три коробки сірників і щодня витягував звідти по одному. Він міг самостійно ходити і обслуговувати себе. Проте біль був деколи просто нестерпним. Ми всі бачили, наскільки зосередженим він став. Його цікавила кожна деталь, повз яку він раніше просто неуважно проходив. Полагодив старі праски, вимикачі, зробив клітку для шиншили, відвідав родичів, яких бачив ще в молодості. Робив у хаті все, що лише міг. Ніби хотів зробити якнайбільше корисного для своєї родини. А коли гуляв на природі, радів кожному листочку та квіточці більше, ніж усі ми.

 

Помічав найменші зміни в природі. А ми всі дружно вдавали, що все гаразд, сміялися, жартували. І якщо ви думаєте, що це виглядало штучно, то ні. Виявляється, досить побачити усміхнене обличчя рідної людини, як і сам скидаєш нaпругу і починаєш мимохіть посміхатися. Батько знав, як для нас важливо бачити його радісним, тому ми останнім часом не помічали ані тіні суму на його обличчі. Адже це означало, що криза поки оминула його.

 

І що менше ставало сірників, тим частіше завмирало і наше сeрцe. Кожен довго не міг заснути у своєму ліжку, а серед ночі часто прокидався від жахливих сновидінь. Ми всі ходили квартирою, намагаючись не зранити одне одного втомленим поглядом чи необережним словом.

 

І раптом сірники закінчилися. На кухонній шафі стояли три порожніх коробки. А батько був живий!

 

Минув тиждень, а він все ще був із нами. І ось вже десять років пройшло від того «сірникового» періоду. А наш тато живе! І, як свідчать медичні обстеження, його стан покращився. Лікaрі кажуть, що сталося диво. Таке буває, нічим пояснити це неможливо.

 

Зараз наше життя наповнене. Кожен день для нас – нове свято. Незалежно від того, що трапилося цього дня. Ми живемо вже в різних квартирах, в різних кінцях міста. Але до тата з мамою сходимося на вечерю. Завжди, коли це можливо. Обговорюємо події минулих днів, плануємо щось на майбутнє. І неодмінно беремо із собою своїх дітей, коли тільки є змога. Ви не уявляєте, якою щасливою родиною ми стали!

Ольга, Гайсин  

Залишити коментар:
Нет комментариев