До коровайниць допускаються тільки заміжні жінки, щасливі у шлюбі. Керувала ними старша коровайниця.

– Коровайниці повинні місити тісто так, щоб воно не було занадто круте (бо життя у молодих нібито складається круто), не було рідке (бо коровай може розрепатись і життя молодих розколеться). Їм дають по чарці горілки, але не можна закушувати, «щоб молоді між собою не їлися». Коли тісто підходить, старша коровайниця приносить велику миску з водою і чистий рушник. У ній миють руки всі, хто брав участь у виробленні короваю. Рушником розділяють тісто, кладуть на стіл і виробляють з нього шишки, квіти, листя, птахи, – каже головний спеціаліст відділу культури та туризму Гайсинської РДА Олена Домбровська. – Складається коровай з двох частин: нижня – так звана «підошва» – з житнього чи пшеничного борошна, яке менш здобне, на неї кладуть велику круглу здобну хлібину – власне коровай, який обкладали «обручем» з тіста.

За традиціями гайсинчан, короваю надавали круглої форми. А його розміри свідчили про достаток батьків майбутнього подружжя.

– Усередину короваю клали дрібні гроші. За великий успіх вважалося знайти монету у своєму шматку весільного короваю. Коли коровай був готовий до випікання, звертались до дружби, щоб той дав помело вимести піч, – продовжує Олена Домбровська. – Коровайниці вимітали піч, хрестили її на всі боки й садили виріб у піч випікатися. А в неділю рано спечені коровай і калач обв’язували червоною биндою, квітами, калиною, барвінком, розмаєм.