Вони познайомились випадково в Києві під час зйомки програми «Шиканемо», де Андрій Марцинковський взяв участь. Суть програми була у витрачанні коштів: 20 000 грн потрібно було потратити на послуги та покупки, а сума в чеку мала не перевищувати 1000 грн. Тоді вінничанин і вразив Кузьму своїм завзяттям.

– Я тоді був значно ширший в об’ємах ніж  зараз. – розповідає Марцинковський. – Але в мене був такий азарт, що я ганяв наче підліток. Кузьма не встигав за мною і ще дивувався, звідки в мене та спритність. От після тієї програми ми якось здружились, почали спілкуватись. Виявилось, що ми з ним на одній хвилі. Тоді й почали разом якісь проекти придумовувати. Перше наше спільне вінницьке «дитя» було під назвою «Стань ближче до зірок на льоду», де Кузьменко на ковзанах розсікав льодову арену. То треба було бачити, як перли вінницькі фанати до нього. А він в русі з ними фотографувався й роздавав автографи.

Проект був успішним, тому гурт Скрябін не раз приїжджав до вінничанина по ідеї або просто щоб запитати його думку на ту чи іншу пісню й т.д. І Кузьменко, завдяки Марцинковському, став у Вінниці частим гостем. Він виступав тут з проектом «Голий Ді-джей», він приїжджав на Калинівський фестиваль музики «Вудсток», де був ведучим, давав тут свої перші концерти у ролі МС. І все це відбувалось тільки після посиденьок з «капучінкою» в Андрія Марцинковського.

– Бувало, що він їхав собі на авто повз Вінницю, то обов’язково дзвонив мені і казав «Андрійко, а давай на капучінку». І я кидав всі свої справи й їхав на зустріч. Він був неймовірно душевною і неймовірно простою людиною. В його лексиконі ніколи не було слова «ні». Яким би він не був вимучений після концерту, наприклад, ніколи не відмовляв у фотосесії чи автографі. Та й в допомозі людям, він ніколи не відмовляв – допомагав як міг. Пам’ятаю ситуацію: їхав Кузьма зі своїми хлопцями по вінницькій окружній на черговий концерт й став свідком аварії. І не просто свідком, він дістав з перевернутої машини дідуся, викликав поліцію та швидку. А потім подзвонив мені й каже: «Андрійко, там-то, там-то аварія трапилась. Діда забрала швидка. Прохання заїхати до нього в лікарню й вияснити чи все з ним добре, чи потрібна якась допомога, а потім відзвонитись мені». Отакий він був.

Одного разу (2012 рік – ред.), Андрій Кузьменко приїхав до Андрія Марцинковського й повідомив йому, що хоче бачити його головним героєм свого кліпу на пісню «Добряк».

– Він розказав мені як він то уявляє. А коли він побачив мій офіс на Блока, то відразу заявив, що той авангард чітко вписується в картинку кліпа. Кузьма все зрежисував і сам навіть знімав, він наловив таких цікавих кадрів, які не змогла відчути наша вінницька команда операторів, що працювала над цим відео. В нього було завжди своє, трохи специфічне, бачення всього, а в результаті виходило все дуже щиро й по-справжньому, по-людськи, я б сказав. Хоча ви самі це розумієте по його піснях.

Кліпа «Добряка» є дві версії: одна чорнова, а інша оригінальна. Обидві набрали більше 5 млн переглядів на ютюбі. Головний герой Андрій Марцинковський грає роль самого себе. Він людина, чиї двері завжди відкриті для всіх. Йому важко комусь відмовити в допомозі й він з легкістю віддасть останнє, що в нього є.

Після такої популярності Андрій Марцинковський змінює імідж: він позбувається довгого волосся й худне. Зауважує, що не хотів користуватись у своїй творчій роботі (він артдиректор – ред.) наданими Кузьмою привілеями.

Марцинковськийз запалом розповідає про їхні спільні з Кузьмою творчі походеньки. А момент про трагічну смерть товариша згадує не охоче, зі слізьми на очах.

– Що я можу сказати. Україна втратила великого пророка! Ви вслухайтесь в його пісні. Пісні, які були написані ще 10 років назад, зараз для нас як ніколи актуальні. Він не міг мовчати про ті речі, які всі замовчували. Я, звичайно, був на похоронах, я, по-можливості, часто навідуюсь на його могилу. Але для мене він досі живий, бо я маю з ним діалог. Я знаходжу відповіді на свої питання в його піснях.

У Вінниці ж пам’ять Кузьми Марцинковський вшановує, готуючи «Кузьмівську кашу».

– Він раз приїхав до Вінниці й був дуже голодний. Зарвались опівночі до якоїсь кафешки й каже, дайте щось поїсти. Але в тому кафе нічого практично не було. Йому зварили гречки, він ввалив в ту каструлю банку тушонки, нашинкував ковбаси й так ми всі понаїдались. Відколи він помер, на його день народження я збираю вінницьких шанувальників творчості Кузьми, ми варимо кашу, спілкуємось та слухаємо його пісень.