Пік припав на початок пекельного травня, 14 років тому. І відбувалось це не раз і не два.

Незвичайним у цій загадковій і страшній історії є ще і те, що організатори цих терактів вели переписку із владою та населенням через нашу газету «33-й канал».

Тому ми вперше розкриваємо таємниці, які листи ми отримували через пошту та Інтернет, і як на місяці наша газета стала філіалом СБУ, де разом із журналістами працювали кращі опери спецслужби України, вираховуючи усіма способами «бомберів».

Саме так назвали тих, хто готовий був спалити сотні і вже підпалив десятки вінничан. Завдяки яким опікове відділення «Пироговки» перетворилось на збір забинтованих мумій. Хто ввів всю Вінницю та область у шок. Отож – «Справа бомберів».

Це було перед травневими святами. Секретар принесла нову пошту і дала в руки загадковий лист з короткими і малограмотними фразами:

«Если не исполнят требования — 3-го числа ждите привета – взрыва маршрутки – 12 часов».

Чесно скажу, редакційна почта отримує чимало листів дивного змісту від неадекватних людей…. Однак якась сила змусила нас набрати прес-службу міліції.

Звідти прийшов представник. Покрутив у руках листа. Також підкреслив, що весною в багатьох «психів» загострення, і пішов…

Як і ми пішли на травневі вихідні — здавши до друку газету.

І раптом 12-та година. І шок – вибух маршрутки із масовими обпеченнями пасажирів. Жертв – десятки, виживуть не всі…

Той прес-офіцер мало не на колінах вже після вихідних стояв, щоб його «не здали» за лист. Але редакцію вже чекав новий. На цей раз надрукований. Із таким змістом:

«Якщо на зупинку на Вишеньці трамвая не привезуть 300 000 у.о. в портфелі – відкупну влади – буде новий вибух».

Посильний має бути на мотоциклі і без шлема, вказували бомбери. Передати гроші він має після телефонного дзвінка часу передачі.

Зрозуміло, що ми повідомили про це компетентні служби. І вони прийняли дивне рішення: їхати на цьому мотоциклі і передавати кошти має головний редактор газети Анатолій Жучинський. Почалась підготовка…

– Але чому – там на звороті вказувалась примітка: передай Снітько? – підкреслила я, бо першою читала цей лист до передачі службам.

Невдовзі ми дізнались, що саме Валерій Снітько очолював на той час профільну асоціацію маршрутників міста. І вже із нашого уточнення опери зрозуміли, що їхати має Снітько, і там «зарита собака» цих усіх «розборок», скоріше за все, за переділ маршрутів.

Тоді ми почали проводити власні журналістські розслідування і зрозуміли, що дві спалених маршрутки до цього протягом року – одна в дворі одного із водіїв, друга на кінцевій зупинці із першою жертвою – жінкою – це ланцюг одного протистояння. Страшного і підступного. Причому із немаловажною роллю когось із вищих міліцейських чинів.

«Це не напалм, а лак для волосся вибухнув, – кричали тодішні полковники та генерали на прес-конференціях, – а ця «жовта преса» (тобто «33-й») пише брехню…»

Хто брехав вінничанам, виявилось вже у травні після «легалізації» війни «бомберів» і систематичних вибухів маршруток із листами-попередженнями.

За день до того, коли Снітько мав їхати передавати на мотоциклі той клятий портфель із 300 000 у.о., над Вінницею, яка 10 років до того не чула гулу літаків через брак бензину, почав цілодобово кружляти літак – він так страшно гудів і дратував уже навіть дітей.

Без зайвих коментарів ми здогадались, що так намагаються пеленгувати «бомберів», котрі мали вийти на зв’язок. Тоді ще таких технологій, як тепер, ніхто і близько не знав. Зрозуміло, що й вони розуміли спробу пеленгації. І тому дзвінок так і не надійшов. Зате вибухнула чергова маршрутка. І ще більший шок охопив усіх. В тому числі і правоохоронців…

А вже на електронну адесу на другий день після вибуху надійшов лист із застереженнями про помсту і нові вибухи через невиконання владою взятих зобов’язань.

А в цей час до Вінниці вже прибула група найдосвідченіших оперів країни.

– Через переписку у вас в редакції будуть постійно чергувати наші оперативники, – повідомили нам представники СБУ.

Далі – черговий вибух і шок від безпомічності наших правоохоронців.

Склали фоторобот виконавця. Дослідили закладені в маршрутках саморобні бомби… Але нічого конкретного. Місто охопила тривога і паніка. Всі боялись сідати в маршрутки. Був мобілізований весь склад міліції для чергування на маршрутах. І було чого – померла випускниця школи, що їхала з мамою купувати випускне плаття — Ларченко.

– Наше опікове відділення й дійсно із такими численними випадками до цього і після не стикалось. Все відділення було переповнене. І найголовніше, що нам допомогло, це чітка організація госпіталізації та надання допомоги. Ні за яких умов ми не мали допустити хаосу. Специфіка опіків – вони ще кілька днів, так би мовити, горять всередині тіла. Отож найперше – ми зняли гіпертермію (підвищене тепло). Надали першу допомогу усім, і консультант, що приїхав з Києва, відібрав 10 надзвичайно важких і маму з донькою Ларченків. Але поїхали 5 – решта відмовились. Вже у Києві жертва спалених маршруток пацієнтка Ларченко померла. Хоча опіки у неї були не найскладніші… У нас не було смертельних випадків… Але згадувати це важко – скільки вже пройшло – 14 років, здається? – ділиться завідувач опіковим відділенням, доктор медичних наук, професор Вінницького медуніверситету Василь Іванович Нагайчук.

Довелося поспілкуватись не з одним тодішнім керівником та працівником міліції і СБУ, що вели ту справу, і всі натякали на одне: там були замішані високопосадовці міліції.

І це була війна за 13-й чи 9-й маршрут, який хотіли забрати собі міліцейські чиновники… Генерал Бевз свого часу навіть вказав «на вуха свого заступника», які звідти стирчать… Той назвав це наклепом.

Ганебно для Вінниці, області, країни і одне – цей страшний злочин із десятками спалених в прямому і переносному значенні доль — бо в одну мить вчорашні моделі, наречені, молоді і здорові люди стали нікому не потрібними каліками на все життя. Валерія, Лариса, Надія, ми довго відслідковували їхню долю та просили меценатів і владу допомагати їм. Вони навіть стали переможцями редакційного конкурсу «Людина року», бо взяли цей пекельний виклик осатанілих «бомберів» на себе. І на їхньому місці міг опинитись кожен із нас, рідні чи близькі.

Був і кумедний випадок у цій ситуації. До редакції прийшла відвідувачка. Її прийняла черговий редактор, тоді журналістка-початківець Наталя Віш. Жіночка повідомила «сенсаційну» новину: вона знає, хто такий цей бомбер. Це її сусід.

Наталя одразу доповіла оперативникам, і вони, як могли, затримували жінку до приїзду відповідальних полковників та генералів, які хотіли першими засвітитись у розкритті…

Але яким же було здивування, коли наш колега Роман Ковальський упізнав у вінничанці ту, котра недавно заявила, що Людмила Кучма під час візиту до Вінниці тодішнього Президента України покрала у неї «всі коралі на мільйон доларів». Стало очевидним, що ця жінка – блаженна, пацієнтка психіатричної лікарні. Але зізнаюсь, такого скупчення генералів та полковників редакція ще не знала..

Один із керівників СБУ зізнався в таємниці – в базі даних є взята ДНК «бомбера», безпосереднього виконавця вибухів. Але воно, схоже, вже ніколи не буде ідентифіковане.

З погляду років можна сказати, це був страшний, цинічний, найзагадковіший і досі не розкритий злочин. Він обростав різними чутками. Серед них і шокуючі: немовби ці вибухівки розробляли в підпільних лабораторіях співробітники центру міліції, до розборок дійсно мали відношення високопосадовці міліції, які хотіли підім’яти маршрути під себе. Що один із учасників цього ОЗУ навіть пізніше таку ж бомбу використав, щоб висадити в повітря свого колегу по бізнесу – розповсюджувача телефонних карточок. Ще казали, що все це робили наркомани-кримінальники, яких причетні до цього злочину «мєнти» заховали по зонах за інші – незначні злочини…

Ще раз згадуєш ці пекельні деталі того пекельного травня, що стались 14 років тому, і бере велика образа – таки страшний злочин досі не розкритий. Зухвалі вибухи на очах усіх. Не менш разюча переписка «бомберів» через газету. Десятки жертв… Смерті.

Ті листи терористів і досі нам сняться, і тому особливо захоплююсь професіоналізмом британських та інших копів.

За дні встановити по мілікаплі, хто отруїв, чим отруїв і як отруїв родину Скрипалів – доньку та батька-розвідника. І встановити не лише, що це нервово-паралітичний газ «Новачок», але й походження – Росію, Саратовську область та завод, де він був виготовлений. А невдовзі ще й вказати осіб, задіяних у цьому злочині.

А нам що заважало? Погодьтесь, важко усвідомлювати, що ця вся погань досі ходить по цій землі, а може, одними з нами вулицями, чи живе по сусідству. А тіло того «бомбера», в якого взяли ДНК, скоріше за все, вже згодували ракам. Таких живими не залишають. В іншому випадку він вже давно живе не в Україні.

Валерій Снітько на нашу пропозицію поділитись спогадами та гіпотезами щодо замовників того злочину поки що не відгукнувся. Тому готові надати слово йому, як і жертвам цього страшного теракту. Дай Боже, щоб таке ніколи не повторилось.

Приємного нам усім травня.

Від редакції. На прохання читачів газети ми продовжуємо повертатись до резонансних подій, які стались на Вінниччині і про які писав «33-й канал».

Фото Сергія Хіміча

Заслужений
журналіст України