Я впевнена: доросле життя українських студентів починається з бруду, холоду, злиднів, тарганів та п’яних вахтерів. Чому так вважаю? Бо днями потрапила до студентського гуртожитку своєї сестри.

Довелось допомагати там робити ремонт. Звісно ж, власним коштом. Те, що я там побачила, шокувало. Жодної батареї — вони зрізані, стирчать труби. На поверсі, де мешкає до півтори сотні студентів, всього одна кухня та дві старих плити.

– Збудували гуртожиток давно, і ми не пам’ятаємо, чи робився капітальний ремонт. Ми вже й забули, що таке гаряча вода. Замість підлоги ходимо на звичайному цементі. А на моєму ліжку, яке ось скоро завалиться, спало щонайменше чотири покоління майбутніх педагогів, — заявила мені у кімнаті сестра Люда. — А ось розетки, які вже колись горіли вогнем; один стіл і один табурет, який ще Тараса Григоровича бачив. За таке житло необхідно платити 500 грн. в місяць, причому оплату вимагають відразу за півроку. Моя сусідка Таня — дочка лікарів. То вона цього року переїде в квартиру, яку їй придбали батьки майже у центрі Вінниці. Тож їй ніяких ремонтів не треба. А мені тут ще чотири роки сидіти. Тому наводимо лад самі. Купили шпалер на 300 гривень, шматок лінолеуму та гардини. А ось що робити із гнилими вікнами та дверима, що закриваються на цвях — не знаю. Бо вже не раз з кімнат зникали ноутбуки та планшети…

Чесно кажучи, після таких слів я була вражена. Адже виходить, що батьки моєї сестри сплачують лише за навчання 10000 на рік, а тепер мають ще і робити ремонти. А куди йдуть кошти за життя у таких жахливих «общагах»? Думаю, що вінницьким студентам пора вже висловити свій протест цій корупційній системі — просто перестати платити за ті таргани у кімнатах і цементні підлоги. Бо якось дивно пріоритети розставлені в керівництва. На ноутбуки є гроші, на картриджі принтерів теж списують десятки тисяч (хоча всі знають, що кафедри за свій рахунок або рахунок студентів поповнюють їх), а на студентів – основу ВНЗ — грошей нема. Живіть, як свині.

Валентина Лісова,
вінничанка