Герой на «мінімалку». Ангелом добра називають старенькі Оксану Яцюк, молодшу медичну сестру Уланівського будинку для людей похилого віку
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Герой на «мінімалку». Ангелом добра називають старенькі Оксану Яцюк, молодшу медичну сестру Уланівського будинку для людей похилого віку

Коли вирушила до Уланівського будинку для людей похилого віку у Хмільницькому районі, очікувала побачити гнітюче для себе видовище. Яке ж це життя? Так, доживання під доглядом чужих людей. Проте моя думка несподівано змінилась, як тільки я переступила поріг цього закладу.

 

Візиту кореспондента «33-го каналу» тут не чекали, проте люб’язно прийняли, усе показали, розказали. Скромна, проте охайна обстановка, на кухонній плиті булькають борщ і компот, кухар доліплює пельмені і спокійно відповідає, що я можу поцікавитись у стареньких – м’ясні або рибні страви тут дають стабільно раз у день, а ще молочку, каші, борщі, супи. На свята – святкове меню.

 

Безперечно, життя у будинку для людей похилого віку має свої нюанси – тут особливий плин часу, свій ритм життя, свої розмови, і особливий запах, який ні з чим не сплутаєш – так пахне старість. Це вам не Європа, де у такі заклади хочуть самі люди похилого віку, у нас же зазвичай сюди потрапляють не від хорошого життя. Проте з подивом помічаю, що життя тут не спинилось: ось над анекдотом сміються два дідусі, а у кімнаті поруч сваряться дві бабусі, бо одна з них вже вчетверте міняє ліжко і досі не задоволена сусідками, а ще поруч чоловіки сперечаються про політичну ситуацію в країні. До усіх цих людей з непростими життєвими долями знаходить підхід персонал будинку «престарілих». Молодші медсестри на «мінімалку» мають не лише виконати обов’язкову програму «погодувати-помити-прибрати», а й всоте послухати одні й ті ж історії з життя підопічних та вдесяте подивитися на пожовклі від часу фотографії стареньких. Саме за переглядом світлин 84-річної Таїсії Ковбасюк застаю молодшу медсестру закладу Оксану Яцюк. Бабуся на запитання, хто з персоналу для неї є найкращим та найуважнішим, відповідає:

 

- Вони тут усі – дуже добрі люди. Я в Уланівський будинок для людей похилого віку раніше привозила волонтерську допомогу. А кілька років тому попросилася сюди сама, коли не змогла себе самостійно обходити. А Оксаночка – дуже хороша.

 

Запитую у Оксани Яцюк, чому вибрала для себе таку непросту і виснажливу роботу, як ото доглядати за чужими людьми, коли часто рідні діти від них відмовляються, та ще й отримувати за це мінімальну зарплатню. Жінка скромно і по-простому відповідає:

 

- Це нелегко, але їх усіх так шкода, вони усі потребують уваги, допомоги і розради. Спочатку пороблю усю роботу, а тоді поговорю з тими, хто мене просить, щось розповім я, щось мені розкажуть.

 

Оксана Василівна вдома доглядає за стареньким батьком, навчає своїх двох синів чуйного ставлення до літніх людей і щиро жаліє тих, хто при живих дітях вимушений жити у будинку для людей похилого віку. Згадує у розмові одну бабусю:

 

- Її уже не має в живих, вона була місцевою, з порядної сім’ї, народила та виховала чотирьох дітей, а вони не мали змоги на схилі її літ забрати до себе, тому вона жила у нашому закладі, - розповідає Оксана Яцюк. - Проте я нікого не засуджую, - додає жінка.

 

Розповідаю співрозмовниці історію, котру почула від знайомої, яка і змусила мене приїхати в Уланівське стаціонарне відділення Хмільницького терцентру про те, що коли хтось із стареньких помирає, то персонал закладу на чолі із завідуючою Раїсою Главацькою сумує та плаче за померлими.

 

- Так і є, - говорить Оксана Яцюк, - вони за роки перебування тут стають нам дорогими і близькими, тому і плачемо, як за рідними. Приходить місцевий священик з півчими, ми хоронимо. Оце і все, бо часто родичів у стареньких або немає, або вони не приїжджають. А потім ми і доглядаємо за могилками, відвідуємо на Проводи та Зелені свята. По-іншому не вміємо і не можемо, у нас всі такі, - підсумовує жінка.

 

Таких людей справді мало, котрі вкладають душу в роботу, доглядають, по суті, за чужими людьми, коли від них відмовились навіть рідні. «Це ангел добра і любові на землі», - так про неї говорять старенькі. А ще її звуть молодшою медсестрою Уланівського будинку для людей похилого віку Оксаною Яцюк.

 

Наталя Міщук

Залишити коментар:
Нет комментариев