Як живеться праправнучці Шевченка у Ладижині?
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Як живеться праправнучці Шевченка у Ладижині?

Валентина Сушицька із Ладижина — тричі правнучка Тараса Шевченка по сестрі Катерині. На підтвердження своїх слів має навіть довідку.

 

У своїх 80 — вона активна, завжди нафарбована та знає напам'ять практично всі його вірші. Найулюбленіший — «І мертвим, і живим». Живе скромно. Про свій рід розповідає неохоче — прославляє Великого Кобзаря у поезії, яку пише сама. Після смерті чоловіка Валентина Соловеївна мешкає сама. Є син Едуард — в Одесі.

 

– У нашому роду дуже багато дівчат, хлопці чомусь не виживали. Було так: старша сестра Тараса Катерина Шевченко вийшла заміж за кріпака Антона Красицького, - показує фамільне дерево Валентина Сушицька. - У них народилось двоє синів та Федора, це моя прабабуся. Вона вийшла заміж за Онуфрія Бондаря, і в них народився Мартин — мій дідусь. Саме йому колись пощастило побачити самого Тараса Шевченка. Це було у Зеленій Діброві на Черкащині. Хлопчику тоді було 9 років. Батьки працювали у полі, а у двір зайшов якийсь чоловік. Розпитував, як кого звати, і залишив записку та великі на той час гроші - 25 карбованців - під скатертиною. Батьки були неписьменні, то вони не могли прочитати слова Тараса. Тому листа відібрав у них управитель. Сказав: «О! Знов бунтiвник об'явився». Після того Шевченка забрали під арешт у Прохорівці. Родичі дуже пишалися, що в них тече кров Великого Кобзаря. Коли молились перед образами, то звертались до самого Тараса, бо він біля Бога і має їх почути. Так і я роблю досі, коли на душі важко.

 

– По батькові Ви Соловеївна. Хто дав татові таке незвичне ім'я?

 

– Взагалі батька назвали по-церковному Сильвестром, але у дитинстві він так гарно співав, то його стали називати соловейком. А потім так і записали в паспорті. Співом батька захоплювались Леся Українка та Олена Пчілка. Вони пророкували йому велике майбутнє і просили діда Мартина віддати на навчання. Але той відмовив, бо нікому буде робити коло худоби. Батько був зовні схожий на Тараса Шевченка. А ще тато любив саджати на городі дерева, щоб потім на них хрущі гули. За це матір Настя, що важко трудилась у колгоспі, часто лаялась, бо ж потрібно було картоплю садити. А батько їй у відповідь: «Ти знаєш, якого я роду? Не сварись на мене».

 

– Документи, які є сьогодні є в сімейному архіві, Ви збирали?

 

– Ні, це зробив мій дядько Дмитро Красицький. Він пішов в черкаські архіви, у церковних книгах знайшов підтвердження, хто ми і якого роду. Також я маю книжку «Коріння Шевченківського роду», де зібрані всі нащадки Шевченка. Написав її праправнук Тараса Микола Лисенко. Крім того, моя старша (вже покійна - авт.) сестра Дарія Соловеївна понад 30 років пропрацювала в бібліотеці і по всьому Радянському Союзу збирала дані для дерева роду.

 

– А як Ви опинились на Вінниччині?

 

– Після семи класів я переїхала до сестри Ніни в Київ. Вступила до книготоргової школи. Коли нас звідти випускали, то казали, щоб вчилися розмовляти російською, бо потрапите у магазини, а там всі тією мовою спілкуються. В 17 років мене відправили на роботу на Донбас. Працювала бібліографом та завідувачем книжкового магазину в Горлівці та Єнакієвому. На кущових зібраннях виступала зі своєю поезією. На Сході познайомилась із майбутнім чоловіком Борисом. Він родом із Райгорода. У 1980-х із Донбасу переїхали до Ладижина, адже чоловіка перевели працювати на місцеву ТЕС. Про те, що я нащадок Великого Кобзаря, Борис дізнався через рік після весілля. Ми саме поїхали до Канева у музей Шевченка, і мене там впізнала екскурсовод. Одного разу син Едуард, який вчився у молодших класах, став хвалитися перед однокласниками, що родич Тараса Шевченка. Ті розповіли вчительці, і вона мене викликала до школи. Там я все пояснила. Але згодом до сина не було якогось особливого ставлення.

 

Пригадую, коли переїхала у Ладижин, взялась шукати роботу. Поїхала у бібліотеку Тростянця, а мені там завідувачка відмовила. А потім вже, коли про мій рід стали писати всі вінницькі газети, я випадково зайшла до тієї завідувачки, а вона сказала: «А чого ж ви тоді не признались, що є прапраправнучкою Шевченка?» Після того як не стала бібліотекарем, влаштувалась лаборантом на ферментному заводі. Вийшла на пенсію, продовжую римувати. Майбутньому поколінню хочу передати одне: Тарас Шевченко — вічний.

 

– Чи є якісь виплати як нащадку Шевченка?

 

– Ні, жодних виплат немає. У Шевченківські дні мене запрошують на зустрічі з молоддю, слухають і мої власні вірші.

 

Р.S. Коли верстався номер, у соцмережі депутат облради Людмила Головашич написала, що прапраправнучку Тараса Шевченка Валентину Сушицьку цьогоріч не запросили взяти участь в офіційних заходах з нагоди вшанування Кобзаря...

 

 

 

Вікторія Микитюк

Залишити коментар:
Нет комментариев