Ріжуть зі стріляниною цукровий завод в Удичі, а дворічна блокада громадою не утримала цукроварню у Бродецькому
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Ріжуть зі стріляниною цукровий завод в Удичі, а дворічна блокада громадою не утримала цукроварню у Бродецькому

Чому на Вінниччині, вотчині Президента, де фірмові магазини ростуть, мов гриби, і сяють, мов казкові палаци, за останні 10 років залишилося всього 6 цукрозаводів з колишніх 40? Невже усі ці понад три десятки підприємств були нерентабельні, а їхня продукція не користувалася попитом, що пішли під ніж, а робітники — заробітчанами по києвах і закордонах? Де причина, що при нинішньому безробітті, з «легкої руки» судів, знищуються великі підприємства, які давали роботу тисячам людей?

 

У селі Удич цукрозавод – найстаріший в Україні. Цукор виготовляли такий високоякісний, що зі всього Союзу їхали за ним. За одну зміну переробляли 800 тонн буряку! Були у селі своя пекарня, дитсадок, людям дали квартири. У 1999 році сільським жителям оголосили, що через банкрутство підприємства акцій вони не отримають. Функціонував завод ще в 2011 році, коли його власником було також пізніше збанкрутіле підприємство ТД «Агроінвест». Воно заборгувало людям 470 тисяч гривень. За десять років підприємство змінило п’ять різних власників, селяни їх в очі не бачили...

 

Навіть за тривалої німецької окупації жодного гвинтика з Удицької цукроварні не було вивезено. А тут наприкінці 2016 року до села заїхали хлопці і заявили: «Ми представники нового законного власника». І взялись різати на металобрухт.

 

– Хоча до цих пір нам, колишнім працівникам, так і не віддали всю заробітну плату, — обурюються жителі Удича. — Оскільки у нас нема паїв, бо надурили з ваучерами, від цукрового заводу ми колись отримали ділянки землі, які розташовані на території відстійників. Проте у 2007 році ці технічні землі приписали заводу, аби селищна рада отримувала більші прибутки. І тепер, коли власник викупив цукровий завод, йому автоматично відійшли і наші землі під відстійниками.

 

Відразу після того як нові власники взялись різати завод, біля брами зібралось кілька десятків людей, вони стали цілодобово чергувати, аби захистити готовий до запуску завод від знищення. Був в Удичах і Міхеїл Саакашвілі, який на власні очі бачив, як і чим вирізають обладнання та обіцяв селянам зберегти завод. Не зберіг. І люди не зуміли вберегти. Розійшлись, коли їм показали документи, що все законно. А молодики продовжували вирізати обладнання та його вивозити...

 

– А вже 14 березня в Удич на завод заїхало кілька автобусів озброєних чоловіків у балаклавах... Скоріш за все, вони із Харкова чи Донецька. Із криками «Мордами в підлогу» кинулись на опонентів, які охороняли браму і називали себе представниками власників підприємства, — кажуть жителі Удича. — Стали бити їхні машини. Один так тікав, що вистрибнув з приміщення заводу у ставок і метрів 200 проплив. Це все відбувалось о 15.30, коли діти повертались зі школи. Вони стали свідками, як дорогою бігли скривавлені, а за ними — молодики з автоматами... Кілька днів поспіль після цього дітей навіть у школу не пускали. На місці інциденту були правоохоронці. А вночі приїхала машина, і на платформу повантажили побиті машини й повезли на штрафмайданчик. Ось так дві банди не можуть поділити завод. А страждаємо ми, люди. Бо ріжуть і досі наш завод. Порошенко, який у нас тримає поля і сіє буряки, життю радіє. А в нас півзими простояли КамАЗи з буряками і їх ніхто не брав. То змушені були возити аж в Одеську область.

 

У прес-службі обласної поліції повідомили, що за фактом хуліганських дій відкрито кримінальне провадження.

 

– Між двома групами молодих людей виник конфлікт та бійка на грунті розподілу майна недіючого підприємства зацікавленими особами. Затримано та доставлено до відділення поліції понад два десятки учасників конфлікту, які були допитані. В учасників інциденту вилучено пристрій для відстрілу гумових куль та гладкоствольну мисливську рушницю.

 

Усі зазначені особи відмовилися від дачі будь-яких показів. Жоден з учасників конфлікту не звернувся з заявою до поліції про нанесення тілесних ушкоджень. Наразі ситуація навколо Удицького цукрового заводу контрольована поліцією, яка забезпечує там охорону публічної безпеки.

 

Вже півроку ріжуть цукрозавод у Бродецькому

 

Йому понад 110 років. Заснував завод пан, збудувавши житло для робітників, лікарню та школу. Продукція Бродецької цукроварні була настільки якісною, що мелясу закуповувала Югославія на спирт, а цукор у великій кількості постачався у Німеччину. А наприкінці 1980-х у Бродецькому навіть переробляли тростину. Випускали майже 2 тисячі тонн продукції на добу, й було працевлаштовано понад 600 людей. Завод був економний: міг працювати як на газу, так і на мазуті. У 2014 р. поклали око на подільську цукроварню «донецькі», й почали змінюватися власники, і вже цукру не виробляли.

 

– Незрозуміло, як при Януковичі перейшов ВАТ у Мар’янку в «Укрпромзбут» Донецької області, хоч акції були зовсім в іншої людини, — діляться люди. — Тепер належить фірмі «Мегамет».

 

Ставши власниками, одразу хотіли заїжджі порізати завод на метал та вивезти, але люди з 2014 року обкопали територію заводу ровами та охороняли протягом двох років і вдень, і вночі. Як тільки починався шум болгарок, одразу били на сполох і збігалося усе село. Було таке, що затримували бажаючих вивезти мотори, видирали з рук деталі й несли назад на склад, рятуючи цукроварню. Громада поставила перед собою основне завдання — зберегти завод. Адже в Україні наголошують на децентралізації, і їхній громаді з майже 3-тисячним населенням теж треба розвиватися. То чому «чужинці» повинні порізати і розікрасти підприємство, на яке працювали 5 поколінь батьків, дідів вінничан? Тим часом ішли суди. Громада дуже сподівалася, що рішення буде за простими людьми, бо це їхнє надбання. Зверталися до Президента України, щоб допоміг з гідним власником цукрового заводу. Заводчан підтримували голови місцевих господарств із Глухівців, Комсомольського, Жежелева, Вовчинців, Катеринівки, Радівки, Черепашинець і багатьох інших сіл сусіднього Калинівського району та Житомирської області, які привозили сюди цукрові буряки на переробку. А відколи завод стоїть, то возять буряк за 100 км — у Київську область. Однак громада залишилася непочутою.

 

– Минулої осені приїхав у селище особисто власник «Мегамету», зібрав збори і повідомив, що рішення суду за ними, — розповідають у селищній раді. — Громада відступила. І тепер усю зиму крізь сльози спостерігаємо, як машини вивозять верстати, обладнання, що стало металобрухтом. Але ж завод – це серце селища. Інші розбирають панські будівлі на цеглу. Колишня заводська територія стає пусткою...

 

У 2015 році перший заступник голови ОДА Андрій Гижко в коментарі «33-му каналу» сказав, що цей завод зі столітньою історією дуже важливий об’єкт для Козятинського району, селища. Тому власнику пропонують надати чіткий план реконструкції підприємства, тобто публічно пояснити — що саме там буде створено, яке виробництво. Просто так порізати завод йому не дадуть.

 

Коментар голови асоціації «Вінницяцукор» Миколи Власюка.

 

– Ні в якому разі громади не повинні дозволити різати цукрові заводи, а об’єднуватися у спілки і захищати свої права! Якщо хтось із впливових політиків каже, що ці підприємства нерентабельні, мають застаріле обладнання, то треба модернізувати виробництво, а не різати. У нас була створена штучна збитковість цукрових заводів, і кажуть, що колись працювало 40 заводів і виробляли стільки ж цукру, як зараз 6. Це тому, що був втрачений зовнішній ринок. А торік вийшли на ринок за кордон і ціна цукру не впала, а навіть зросла. Рік, другий — і ринків збуту цукру буде багато, й інвестор знайдеться, бо це стратегічний продукт. Я вірю, що Вінниччина поверне славу «цукрового Донбасу».

 

До речі, за останніх півтора десятка років площі посівів цукрових буряків на Вінниччині зменшилися приблизно втричі, на брухт порізано 11 цукрових заводів, а 16 очікують на рішення про подальше існування, роботу втратило понад 15 тисяч жителів області... А із шести робочих заводів на Вінниччині, за даними Мін'юсту, до двох має безпосереднє відношення Петро Порошенко. Цікаво, чи «президентські» заводи теж поріжуть?

Ольга ВІЛЬЧИНСЬКА, Вікторія Микитюк

Залишити коментар:
Нет комментариев