Чому із сесії Агрономічної сільської ради зробили закритий «міжусобчик»? Кореспонденту вдалося туди потрапити тільки з поліцією…
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Чому із сесії Агрономічної сільської ради зробили закритий «міжусобчик»? Кореспонденту вдалося туди потрапити тільки з поліцією…

Чого сільський голова та депутати так боялися, не допускаючи на відкриту сесію журналіста? З яких пір Агрономічна сільська рада стала чиєюсь приватною власністю, а все що там відбувається -  під грифом секретно? Хто і навіщо налаштував місцевих жителів проти міфічних провокаторів, які мали якимось чином зірвати сесію? Ці та інші питання стануть об’єктом для ще не одного журналістського розслідування. Сподіваюся, що й правоохоронці не залишаться до них байдужими.

 

На черговій сесії Агрономічної сільської ради, яка була призначена на 7 квітня, мали розглядати важливі земельні питання, зокрема про виділення ділянок для АТОвців Вінниці та 40 гектарів – для Донецького університету. Напередодні кореспондент зв’язалася із секретарем сільської ради Іриною Бербець, яка підтвердила, що сесія відбудеться в п’ятницю у 16.00, буде розглядатися положення про розподіл землі.

 

- А це ця земля, що відносилася до Аграрного університету?

 

- Так, ще у грудні минулого року ця земля увійшла до генплану Агрономічного, на цій сесії буде прийматися внутрішній документ – положення про її розподіл, - повідомила секретар.

 

- На частину цієї землі претендує й Вінницька міська рада, щоб роздати міським АТОвцям?

 

-  Так, але у нас є ще свої АТОвці, які також ні клаптика ще не отримали? То ж не відомо, як що все буде, – пояснила пані Ірина.

 

Я повідомила секретарю, що як кореспондент хочу бути присутня під час розгляду цих важливих питань і приїду на сесію. Вважала, що мого попередження буде достатньо і жодних заперечень проти моєї присутності не буде… Але помилилася…

 

Незважаючи на проливний дощ, під будівлею Агрономічної сільради стояло декілька десятків місцевих жителів. Ще чоловік двадцять – у холі приміщення. Я без зайвої думки прошу мене пропустити на сесію. Та де там??? Спочатку у бій вступили жінки. «А хто ви така?», «Ми вас не запрошували» - почали кричати вони і перегородили дорогу до кабінету сільського голови, де вже розпочалася сесія. Пояснюю, що журналіст, показую посвідчення, але це нікого не зупиняє. Більше того – мене оточили кремезні чоловіки, один з них у камуфляжі, і почали витягувати за руки з коридору сільради... А в спину штовхати ті ж самі жіночки, які тримали оборону дверей кабінету голови… Не знаю, що зі мною було б далі, якби тут не з’явився мій чоловік, який привіз мене в Агрономічне, і чекав в машині, а коли почув галас в сільраді, одразу прибіг на допомогу… В його присутності запал мужиків, які тільки й могли, що тягатися із жінкою (я ще й при надії…) притих, але жіноча половина охорони не здавалася. Вони таки виштовхали мене за двері і зачинилися з середини шваброю…

 

Вже на вулиці до мене підходили люди похилого віку і вибачалися: «Ти, дитино, не ображайся. Нам сказали, що приїдуть якісь провокатори, щоб зірвати сесію, то ми вже мусимо пильнувати», - пояснила якась бабуся. Її підтримали інші старенькі, розповіли, що перед сесією приїжджали студенти з Аграрного університету і теж хотіли пройти на сесію, але їх не пропустили.

 

Варто нагадати, що в Аграрному університеті мають свою позицію щодо цих 517 гектарів землі. Їхні юристи та студенти впевнені, що навіть зі зміною меж населеного пункту, в результаті чого згадані гектари увійшли до складу Агрономічного, їхній власник не змінився. Тобто, земля й досі у підпорядкуванні Міністерства аграрної політики і повинна використовуватися за призначенням – для проведення науково-дослідних експериментів. Свою правоту аграрії відстоюють у суді.   

 

Достукатися до здорового глузду і дотримання законів, я намагалася й спілкуючись із сільським головою . На моє прохання його викликали із кабінету, але пан Шулікін не відреагував на моє посвідчення та пояснення про мету візиту, а лише заявив, що свою присутність на сесії я мала б узгодити за 10 днів… І навіть зараз він не може мене впустити, бо сесія вже розпочалася і згідно регламенту він має запитати депутатів, а вони проти… Тоді мені вже остаточно стало зрозуміло, що навіть для місцевої влади закони «Про доступ до публічної інформації» та щодо діяльності ЗМІ – не писані… І навіть нагадування про кримінальну відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналіста не переконало голову. Довелося викликати поліцію…

 

Через хвилин сорок після у супроводі слідчо-оперативної групи мені таки вдалося потрапити на сесію. Депутати ще трохи обурювалися чого я приїхала і заважаю їм працювати…Але після роз’яснення поліцейських щодо моїх прав та обов’язків мусили змиритися і навіть звільнили для мене місце…

 

Так мені «пощастило» бути присутньою при розгляді двох головних питань. Перше, де депутати Аграномічної сільської ради більшістю голосів дозволили своєму голові підписати договір про співпрацю із Донецьким університетом. Йдеться про виділення для ДОНу 40 га землі. На цій території передбачається будівництво цілого студмістечка із навчальними, адміністративними, житловими приміщеннями і навіть садочком… У сільраді вже й порахували, що коли університет «припишеться» у них, бюджет села поповниться як мінімум на 120 мільйонів – саме стільки ДОН сплачує у бюджет Вінниці. Лише один з присутніх депутатів не повівся на можливі інвестиції, а подумав про подальший розвиток села:

 

- Зараз у Донецькому університеті майже 5 тисяч студентів, це ж як вони до нас переїдуть, то будуть приймати участь у виборах. Від них, а не від наших мешканців, залежатиме доля села. Бо якщо їхній ректор скаже голосувати за того кандидата, а не за іншого, то донецькі й голову і депутатів в Аграномічному обиратимуть…  

 

На що сільський голова заявив, що не можливо спрогнозувати все і нагадав, що свого часу з лона Агрономічного відійшов Аграрний університет, в результаті чого сільський бюджет втратив чималі податки… Мовляв, не можна повторювати таку ж помилку…

 

Наступним питанням сесії було виділення землі для пільговиків Вінниці. Головуючий зачитав договір із Вінницькою міською радою «Про співпрацю та виділення земельних ділянок для будівництва житлових, господарчих будівель та приміщень для пільгових категорій м. Вінниці». Слід зауважити, що в договорі не конкретизується, що мова йде саме про АТОвців… А «пільгові категорії» - доволі широке поняття…  

 

Під час дискусії, сільський голова уточнив, що йдеться про 800 ділянок, - а це приблизно 120 гектарів землі.

 

- Ми вже віддали місту 67 ділянок. Навіщо знову так багато? Нехай будують нам каналізацію, водою забезпечать, світло проведуть, а то Вінниця нас лише доїть… Скільки можна?! У нас свої АТОвці є, - обурювалися деякі депутати. Але більшість мовчки ставили підписи під даним питанням.

 

У тісному кабінеті голові було душно, жіноча частина депутатського корпусу наче з іронією дивилися на мене й посміхалися: «Що душно? Та ще й у вашому стані?.. Але ви самі сюди проривалися, ніхто вас не кликав…» Та душно було не лише мені і головуючий оголосив перерву.

 

Вже на вулиці мене дочекалися «оперативники», щоб відібрати пояснення та заяву. Але натякнули, що нічого з цього не буде. В кращому випадку скинуть усе на дільничого, нехай розбираються. Бо хоч я вказала на конкретних людей, які мені перешкоджали виконувати професійні обов’язки, показала фото і відео докази, але нікого з них не опитали, бо вказані особи відмовлялися давати свідчення проти себе… Але чи дійсно такими неговіркими були інші учасники конфлікту? Бо поки я була на сесії, виявляється, в Агрономічне приїжджали керівники поліції Вінницького район, зокрема сам підполковник Стахов. І мій чоловік особисто чув, як слідчим «роз’яснили», що насправді журналісту ніхто не перешкоджав зайти на сесію… Це просто у сільраді вузькі дверний прохід та коридори, от кореспондент і не міг протиснутися… (Ну куди ж мені з моїм животом…). І що посвідчення мого тут теж ніхто й в очі не бачив. За версією вищого керівництва районної поліції, кореспондент мало не сама влаштувала цей дебош…

 

Напевно, це така розплата «33-му каналу» за критичні матеріали на адресу районної поліції, адже наші журналісти не одноразово піднімали теми, де висвітлювали дії бандугрупувань у Вороновиці та інших населених пунктах Вінницького району?..

 

Скажу чесно, після усього цього, я вже не могла стримувати сліз, бо не сподівалася на таке всюдисуще беззаконня. Це ж якщо до журналіста таке ставлення, то як поводяться із звичайними громадянами?!

 

Але крапку у цій історії ще ніхто не ставить. Газета й надалі буде розслідувати куди, кому і за що виділяється земля в Агрономічному.

Людмила ПОЛІЩУК

Від редакції: наступного дня після подій в Агрономічному кореспондент повідомила, що захворіла… Перенесений стрес, дощ та холод -  журналісту більше години довелося чекати на протязі, дали про себе знати…   

 

 

Людмила Поліщук

Залишити коментар:
Нет комментариев