Добровольцю АТО Саші Гудзю, який втратив на війні ногу, ключі від квартири вручив голова Липовця, син якого поліг під Дебальцевом
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Добровольцю АТО Саші Гудзю, який втратив на війні ногу, ключі від квартири вручив голова Липовця, син якого поліг під Дебальцевом

Батько героя в дні пам’яті загиблого сина подбав про його побратима. А одразу на другий день приймав побратимів-розвідників загиблого сина, що приїхали на його могилу. Така реальність сьогоднішнього життя..

 

Подолавши сотні перешкод, завдяки підтримці депутата облради Тетяни Редько, міського голови Липовця Миколи Грушка, департаменту цивільного захисту ОДА, міжрегіонального сектора у справах ветеранів війни та учасників АТО, сотень інших небайдужих людей молодий доброволець із Зозова Липовецького р-ну 20-річний Олександр Гудзь таки став власником нової квартири у місті. Хоча ще кілька місяців тому мати хлопця бідкалася, що сина поселять у напівзруйнованій хатинці десь у селі... Боялася, що там він без роботи втратить сенс життя і заливатиме тугу горілкою...

 

Журналісти «33-го» ще рік тому розповіли історію молодого героя з Зозова Липовецького р-ну – Олександра Гудзя, а депутат Тетяна Редько взяла його долю під особисту опіку. Тоді він, 19-річний хлопець, тільки повернувся з війни, де втратив ногу, і потребував моральної, фінансової, будь-якої підтримки. Справжнім наставником на місці став його учитель, депутат із Зозова, голова фракції «Батьківщина» у райраді Петро Прокопчук… Олександр до війни був спеціалістом із електрохолодильного обладнання, певний час працював на будівництві. Проте війна внесла свої корективи у життя молодого хлопця. Він – найстарший серед п’яти сестер та братів своєї багатодітної родини – міг не йти на війну.

 

– Олександр не дочекався повістки та на початку року підписав контракт із військовою частиною у Гайсині. Йому тоді лишалося кілька тижнів до 19 років. Він міг не йти, але казав, що не хоче ховатися, хоче служити. Я відмовляла, плакала, кричала — нічого не допомогло. Два місяці син пробув на навчаннях у Десні. Після його відправили до зони АТО. Туди він добирався власним коштом. Відбував службу у 59-й мотопіхотній бригаді під Попасною. 23 липня блокпост, де служив син, обстріляли із ворожої артилерії. Він не встиг сховатися у бліндаж. Потім розповідав, що отямився вже у літаку. Ліву ногу відірвало вище коліна. Зізнався аж через кілька днів, коли вже ногу відрізали, — розповіла мама хлопця Наталя Могилевич. — Після довготривалого лікування Олександр став першим пацієнтом унікальної в Україні програми. Захиснику встановили за державний кошт інноваційний високотехнологічний протез ноги. Розробили його на протезно-ортопедичному підприємстві у Вінниці запрошені фахівці з Японії.

 

– Оскільки нога ампутована вище коліна, було вирішено застосувати мікропроцесорний колінний вузол японської компанії Nabtesco. Він дає можливість вести активне життя, комфортно спускатися сходами і похилими поверхнями, не вимагає зарядки батареї протягом 2 років, — розповіли співробітники із Вінницького КЕПОП. — Оскільки це перший в Україні випадок установки подібного протеза на державному підприємстві, спеціально для установки ми запросили представника Nabtesco, кваліфікованого фахівця — Акіо Саката.

 

Після встановлення новенького протеза єдина мрія хлопця лишалася нездійсненою – власне житло. Мама благала усіх небайдужих допомогти її сину:

 

«Дадуть йому розвалюху якусь у селі. І що він там робитиме? Він же навіть відро води не внесе сам, бо йому важко щось робити після поранення. Та й яке йому життя у тому селі? Роботи нема, ще до чарки прикладеться. Я своїй дитині такого не бажаю», — бідкалася тоді Наталя Могилевич.

 

І тоді депутат Тетяна Редько звернулась до мера Липовця Миколи Грушка за допомогою: зробити все, аби хлопець отримав квартиру у Липовці.

 

Керівник департаменту цивільного захисту ОДА Сергій Вовченко також пообіцяв повне сприяння в отриманні житла Олександру. Адже для того, щоб воїнам його категорії отримати житло, існує спеціальна державна програма «Забезпечення житлом осіб, які брали безпосередню участь в АТО і втратили функціональні можливості нижніх кінцівок». Але для цього Сашу як члена багатодітної родини потрібно було поставити на квартирний облік, а потім прописати саме у Липовці. Оскільки ніхто не рвався допомогти молодому хлопцю з пропискою в місті, секретар міської ради Липовця Альона Лебідь, яка навіть не знала хлопця особисто, не роздумуючи зголосилася прописати його у себе. До слова, в квартирі цієї жінки також прописані достроково звільнені, яким свого часу потрібна була допомога. І Альона Миколаївна взяла їх під свою опіку.

 

– Мої рідні нормально відреагували. Як можна не допомогти такому хлопцю? Він захищав наш спокій на війні. Прописка — найменше, чим я можу віддячити йому. Швиденько прописали, і справа зрушила з місця, — розповіла Альона Лебідь.

 

І хоч питання з пропискою вирішилося, це були ще не всі перешкоди на шляху до здійснення мрії Сашка. Постійні затримки документів, палиці в колеса, які вставляла бюрократично-паперова машина – це лише крапля в морі перешкод, які довелося подолати, щоб нарешті придбати бійцю АТО нове житло. 344 тисячі гривень на це виділив за державною програмою обласний департамент цивільного захисту. Сергій Вовченко робив все можливе і неможливе, щоб кошти не забрали із бюджету, бо це був кінець року. В Липовці його не раз бачили вже не як чиновника, а, можна сказати, справжнього опікуна цього хлопця. Він наполіг на ремонті житла. Голова Липовця мобілізував місцевих підприємців, щоб квартиру наповнити меблями та технікою. Перед Вовченком звітували про кожен крок та якість ремонту!

 

Простора та світла однокімнатна квартира Олександра знаходиться у новобудові неподалік центру Липовця. Привітати бійця АТО з новосіллям приїхали його рідні, побратими і ті, хто допомагав в отриманні житла.

 

Олександр Гудзь за мить до того, як отримати ключі від власної квартири, був небагатослівним. Хоробрий хлопець, здавалося, соромився через таку підвищену увагу до себе. Зізнався, що досі думками на війні і жодної хвилини не пошкодував про те, що свого часу вирішив воювати.

 

– Звісно, я дуже радий, що тепер матиму власне житло. Я давно цього хотів, — тихо промовив хлопець. – Мрію розпочати нове життя. Після того, як мені поставили протез – нарешті відчуваю себе повноцінною людиною. Звик, вже навіть танцював. Я ще не вирішив, де працюватиму і чим займатимуся по життю далі. Поки що відпочиваю.

 

– Чи є вже на прикметі дівчина, яку покличеш господинею в нову оселю?

 

– Поки що нема. Моє серце вільне.

 

Ключі та ордер на новеньку квартиру Олександру вручив мер Липовця Микола Грушко. Він мешкає поряд. Тож пообіцяв навідуватися до молодого бійця з дружніми «перевірками».

 

Було дуже багато питань з отриманням документів. Знайшлися недобрі люди, які хотіли з вигодою продати цій дитині свою квартиру за завищеною ціною. Дуже багато нечесних людей і серед місцевої влади виявилося. Але ми здолали все, щоб ця дитина отримала гарне житло. Дуже багато людей приєдналося. Так, керівник агрофірми «Нападівська» Сергій Петренко купив газову плиту. «Агросімекс» теж дуже допоміг. «Зернопродукт» оплатив кухонне начиння. Інші підприємці придбали мікрохвильовку і витяжку. «Яблуневий дар» подарував ноутбук. Представники районної влади придбали Саші шафу та диван.

 

Привітала бійця і депутат обласної ради, заслужений журналіст України, яка з Вінниці курувала питання видачі йому квартири, Тетяна Редько:

 

– Син Миколи Грушка загинув під Дебальцевом. Сашко, ти ж розумієш, що батько міг сісти, закритися вдома і запивати горе горілкою. Але він зібрав усі сили і тепер допомагає громаді, яка обрала його, таким хлопцям, як ти. Завжди пам’ятай, що він тобі як другий батько, — звернулася до Сашка депутат. — Цінуй те, що маєш можливість жити та будувати країну за тих хлопців, які загинули на війні. У тебе є життя – найголовніше і найдорожче. А все інше – можна поправити.

 

Послухай історію батька заступника голови Липовецької РДА Олега Фурманюка, який допомагав чим міг у нашому проекті, але сьогодні не зміг бути тут, бо у відрядженні. Він син такого ж безногого батька. У нього не було таких хитрих протезів, але була сила духу, щоб виховати гідного сина, жити достойним і повноцінним життям. Отож, є на кого рівнятись! А ми тобі будемо підтримкою! Дякую тобі, дитино, за те, що ти пішов у саме пекло війни, щоб захищати нас і нашу країну.

 

Серця моральних людей розриваються, коли дивляться на цих безруких, безногих, травмованих хлопців, які сьогодні прийшли підтримати тебе. А в цей час у головах їхніх розбещених ровесників п’янки-гулянки, що переростають у бійки в елітних клубах та ресторанах. Здорові мужики «тренують м’язи»… Вони хочуть нав’язати країні бандитські порядки, тому прошу вас, хлопці, хто бачив реальну смерть та захищав країну – об’єднуйтесь, будуйте незалежну і справедливу Україну! Станьте захисниками батьків, дітей, вдів тих, хто поліг на передовій війни.

 

Наприкінці зустрічі Олександр Гудзь пообіцяв дуже скоро запросити всіх, хто йому допоміг здійснити заповітну мрію, на новосілля.

 

Після вручення ключів присутні поклали квіти до меморіальної дошки загиблого під Дебальцевом Романа Грушка та інших полеглих героїв.

Анастасія Яковишина

Залишити коментар:
Нет комментариев