Герою АТО Олегу Поліщуку встановили меморіальну дошку у Вінниці
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Герою АТО Олегу Поліщуку встановили меморіальну дошку у Вінниці

13 листопада у Вінниці на стіні загальноосвітньої школи І-ІІІ № 32 ступенів  з'явилася меморіальна дошка випускнику й працівникові цієї школи Поліщуку Олегу Васильовичу, який загинув у зоні АТО, виконуючи свій бойовий обов'язок.

 

- Цей захід провели для того, щоб пам'ять про Олега не згасла і взагалі щоб наші діти виростали справжніми патріотами, щоб у кожному серці передовсім був захист батьківщини. Це, напевно, найголовніше, - розповідає заступниця директора з виховної роботи Алла Поліщук.

 

Поліщук Олег Васильович народився 8 червня 1978 року в селі Волосівка у сім'ї військовослужбовців. У зв'язку зі змінами місця служби родина часто переїжджала. Однак, більшу частину життя Олег прожив у Вінниці. По закінченню 32-ї школи певний час працював там лаборантом фізики. На війну пішов добровольцем, тому що захист батьківщини вважав своїм першим і найголовнішим обов'язком. Згодом перейшов на контрактну службу.

 

Більше про Олега розповідають його батьки Галина Іванівна та Василь Васильович Поліщуки:

 

- Олег був дуже чуйний, дуже хороша дитина. Готовий був останню сорочку з себе зняти, щоб допомогти іншим. Дуже любив фотографувати природу.

 

Позивний “Ювелір” не даремно в нього з'явився. Він умів поставити розтяжку так як ніхто інший. Він сам цьому навчився. Зняти розтяжку він теж умів, хоч це й заборонено.

 

Сталося так, що при обході “сірої зони” Олег побачив якийсь предмет в кущах, дав команду зупинитися, зробив два кроки — і з землі вискочила ОЗМ-50, міна, яка вискакує на висоту 60 сантиметрів і вибухає. От він весь вибух і прийняв на себе, інші залишилися живі. ОЗМ-50 тим небезпечна, що в радіусі 50 метрів вбиває все живе, начинена чим завгодно. Такі міни робилися в СРСР, зараз вони є тільки в Росії. І їх використовують, хоч вони і заборонені Конвенцією.

 

Питання стояло так: мене як кадрового військового мали мобілізувати під час четвертої хвилі, Олег про це дізнався. “Як так, тата заберуть, а я буду відсиджуватися в тилу?” І пішов уперед, на контракт в 24-ту ударну бригаду. Там пройшов полігон, був призначений гранатометником в 1-шу штурмову роту, 1-ий взвод.

 

Коли телефонував з передової, нічого такого не розповідав. Тому що розповідати про те, що робиться там, якось не прийнято. Коли приїхав додому у відпустку, сказав так: “Того, що ми там бачили, вам краще ніколи не бачити і не чути”.

 

Всі запитували, чого він туди пішов. А відповідь одна на всіх — воїни туди ідуть не заради когось там, не заради президента чи прем'єра. Туди йдуть, щоб захистити свою країну,  вони хочуть, щоб наші діти жили у вільній країні. І стоять вони там лише тому, що хочуть, щоб в нас була незалежна держава.

 

За особисту мужність і високий професіоналізм, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олег Васильович Поліщук посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

 

Сергій СЕМЧУК

Залишити коментар:
Нет комментариев