Прокурор із Жмеринки стала відомою актрисою, зіркою багатосерійних фільмів
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Прокурор із Жмеринки стала відомою актрисою, зіркою багатосерійних фільмів

Жмеринчанка Жанна Супруненко за спеціальністю — прокурор, навіть встигла сім місяців пропрацювати у місцевій прокуратурі Немирова.

 

Проте мрія грати на сцені, зніматись у фільмах та серіалах переважила. Тепер Жанна не лише популярна актриса, а й навчає цій майстерності дітей. Про це землячка розповіла нашому кореспонденту.

 

- Я навчалася у школі №5, там моя мама викладала математику та велику увагу приділяла виховній роботі. У дитинстві я займалася у театральних гуртках, навіть влітку на канікулах, коли всі дітки відпочивали. Мама стала моїм першим режисером. Вона організовувала спектаклі, де я зазвичай грала головні ролі. До речі, наші виступи завжди подобались глядачам, і ми із ними отримали чимало нагород та призів. Та у шкільному віці я театральне мистецтво поступово закинула...

 

– Чому обрали професію прокурора? Згадайте цікаві чи курйозні випадки із роботи.

 

– Мій тато прокурор, саме він наполягав на юридичній освіті. Я успішно закінчила Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого в Харкові. Завжди гордитимусь, що навчалася у найпрестижнішому юридичному вузі країни, з радістю згадую студентські роки. Після навчання працювала в Немирівській прокуратурі. Робота мені не подобалась, я пробула там лише сім місяців. Це були найжахливіші дні мого життя. Часто були виїзди на смертельні випадки. Пригадую, як вночі сиділа під деревом, на якому висів у петлі самогубець, літають мушки, і ти робиш свою роботу. Був випадок, коли чоловіка знайшли мертвим через три місяці після зникнення. Думаю, що ви зрозуміли, як у тих умовах було важко не лише морально, а й фізично працювати. До того ж, це було у літню спеку. Також згадую справу про вбивство неповнолітньою свого 40-річного співмешканця. Він, до речі, колись сидів у тюрмі. Коли ми приїхали на місце, дівчина так плакала, що ми не могли повірити, що це вона накоїла. Але основними свідками проходили мама та брат, і вони все підтвердили. Це була перша справа, в якій я брала участь як прокурор, обвинувач і виграла апеляцію. Адже суддя замість того, щоб обрати міру запобіжного засобу утримання під вартою, не дозволив лиш виїжджати за межі міста. А коли цю дівчину посадили у СІЗО, виявилось, що вона ще й вагітна. Мене довго мучила совість. Але в одній із розмов правоохоронці заспокоїли, що дівчина часто зловживала спиртним, ходила у клуби, тому тримання під вартою, можливо, піде на краще і вона перестане пиячити.

 

– А як колеги та рідні відреагували на Ваше звільнення?

 

– Колеги-юристи були спочатку здивовані, але потім підтримали. Адже, коли я на сцені та займаюсь улюбленою справою, то в мене не виникає питання, навіщо я живу.

 

Тато був проти звільнення з прокуратури. Але потім побачив, що я стала заробляти більше і мене часто показують по телевізору. Я побачила, як тато переживає. Наприклад, коли брала участь у телепрограмі «Таємний кухар» і від пережитого не могла стримати емоцій, тато плакав разом зі мною. Тільки біля екрана телевізора. Тепер він мною пишається і дивиться серіали з моєю участю.

 

– Знаю, що у 31 Ви вступали до театрального університету...

 

– На жаль, у мене не вийшло стати студенткою театрального вузу, хоча я пробувала вступати. Мене готував один режисер, який викладав в університеті театру, кіно і телебачення ім.Карпенка-Карого, але його трагічна смерть призвела до того, що я була трохи у депресії і не закінчила процедуру вступу. Встигла пройти тільки відбірковий тур на факультет режисури. Дійсно, готуватись було важко, адже досить довгий час я практично не займалась акторством. І тепер я розумію, чому є віковий ценз — до 25 років вступати до театрального. Адже тоді люди більш розкуті. Тому для мене в 31 найважче було бути саме такою.

 

Проте через деякий час я навчалася у 4-х театральних школах та паралельно закінчила модельну. До речі, саме із неї і почався мій акторський шлях у 31 рік. На екзаменаційному завданні в нас був тригодинний показ у купальниках. Було дуже цікаво, і в принципі звідти все почалось. Я виходила на подіум, творила у спектаклях-імпровізаціях на сценах сучасних столичних театрів «Чорний квадрат» та «Класік», працювала в одній з найбільших кіностудій України «FILM.UA».

 

– В яких фільмах та серіалах грали?

 

– Перший серіал, в якому я зіграла, це була епізодична роль у другій частині «Женского доктора». Затвердили мене несподівано. Також за моїми плечима як головні, так і другорядні ролі у фільмах і телесеріалах: «Одинокие сердца», «Отдел 44», «Личное дело», «Возвращение Мухтара-2», «Женский доктор», «Мистические истории», реаліті-шоу «Давай, до побачення» на «1+1», скетч-шоу на ТЕТ «Веселі мамзелі» та інші.

 

Так сталось, що два роки тому я виїхала з країни та була цей час між Україною та закордоном. Жила у Туреччині, тепер на Кіпрі. Тому через ці обставини не працювала у театрі. Але нещодавно допомогла відкрити акторську школу у рідній Жмеринці. Там діткам ми розвиваємо пам'ять, відчуття партнерства, фантазію, вміння правильно будувати речення, тримати осанку, ставимо голос, розробляємо дикцію...

 

– Що найважче у Вашій роботі і що Вам вона дала у житті?

 

– Важко грати ролі, у яких доводиться переживати якусь трагедію. Я грала наречену, яка хотіла викинутись із вікна. Після таких ролей виходиш довго, наче все сама пережила. Важко, коли твій герой плаче. Це моя велика проблема. Я навіть консультувалась із колегами та психологами, як вирішити її, але ті пояснили, що все індивідуально і потрібно просто не думати про погане.

 

Взагалі я вважаю, що всі ті навички, які отримала під час роботи акторкою, безумовно, нам потрібні у житті. Я навіть діткам пояснювала під час занять у школі акторства: якщо вони не будуть працювати у цій сфері, це допоможе їм стати більш розкутими, не боятись виступати на публіці, бути емоційнішими і вміти себе гарно подати. Це розвиток, який потрібен кожному. До речі, коли я почала читати Станіславського, то всім знайомим кричала, що це настільна книга для кожної людини, а не лише акторів. Якщо всі його читатимуть, світ стане кращим. Врешті, саме для цього і створений театр.

 

– Чи були моменти в житті, коли ви шкодували, що обрали саме акторську діяльність?

 

– Ніколи. Навпаки, шкодувала, що займаюсь акторством менше часу, ніж хотіла б. Коли я на сцені, то дихаю по-іншому і жити хочеться по-іншому. В мене не буває ніколи депресій, коли я граю...

 

– Весь світ досі згадує виступ американської актриси Меріл Стріп на церемонії вручення «Золотого глобуса», де вона розкритикувала Дональда Трампа. Як оцінюєте її вчинок? На Ваш погляд, чи повинна творча людина втручатися в політику?

 

– Неможливо не захоплюватись такими людьми, як Меріл Стріп. Повністю її підтримую і теж плакала, коли дивилась це інтерв'ю. Якщо у людини є сила та можливість якось вплинути на розум та сприйняття інших, це потрібно робити.

 

– Що б хотіли побажати землякам?

 

– Займайтесь тим, що принесе радість життя і незалежно від того, що кажуть оточуючі. Слухайте своє серце.

 

 

Вікторія Микитюк

Залишити коментар:
Нет комментариев