Вінницька письменниця виходить заміж за артилериста
ДОДАТИ ОГОЛОШЕННЯ
ЗАВАНТАЖИТИ

Вінницька письменниця виходить заміж за артилериста

Відома вінницька письменниця Вікторія Гранецька, яка отримала перемогу у Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова», інших престижних заходах, завдяки війні знайшла своє кохання та збирається заміж.

 

Обранцем дівчини став доброволець Влад Сорд, який у свої 28 роки пройшов бої у найзапекліших місцях та написав про війну книгу. Про свою неймовірну історію кохання наречені розповіли нашому журналісту.

 

– Із Владом я познайомилась восени минулого року. Під час телефонної розмови моя сестра, яка служить на Сході, розповіла, що в них на позиції є хлопець, який пише вірші, - починає розмову Вікторія. — Захотілось глянути на них, адже на той час я захопилась неримованою поезією. Після того ми здзвонились. Вразило, який молодий і приємний голос виявився у суворого воїна із позивним Змій. Оскільки Влад був на війні, на зв'язок нечасто вдавалося виходити. Згодом хлопець потроху почав збирати і надсилати свої тексти. Його поезія сподобалася, вона була такою живою, відвертою і страшною у своїй правді. Я подумала, що потрібно видавати книгу, і зголосилась узятися за редагування творів та пошук видавця.

 

– Симпатія між вами виникла одразу?

 

– Я очікувала, що Влад виявиться диваком, яких чимало серед творчих людей, а ще ж певний відбиток на його характер мала б накласти війна. Проте Влад — один із найбільш адекватних і поміркованих людей, яких мені доводилося зустрічати. У нього чудове почуття гумору, він цікавий співрозмовник, з ним просто та легко. Як людина він, безперечно, одразу завоював мою симпатію. А ще він дуже любить котів, а в мене їх наразі четверо (у Влада ж удома аж 13 котів!), тож це теж неабияк посприяло нашому зближенню та порозумінню. Коли вперше він приїхав до Вінниці для вичитки та узгодження правок у рукописі, я побачила, що це ще й дуже гарний, розумний і вихований чоловік. І вельми екзотичний – у нього довге волосся та численні татуювання. Але я не дозволяла собі думати про нього як про чоловіка, адже була впевнена, що його серце зайняте. У нас були винятково дружні стосунки, хоч я згодом помітила, що Влад постійно знаходить нагоду приїхати до Вінниці.

 

Вперше мені стало зрозуміло, що маю почуття до нього, під час розмови, що шрами прикрашають чоловіків. Влад обмовився: з огляду на кількість його шрамів він дуже навіть нічого. А потім вийшла його книга поезій, і ми поїхали разом презентувати її містами України. Після київської презентації, коли очікували потяг до Львова, Влад несподівано обійняв і поцілував мене. У Львів ми приїхали вже закоханою парою, хоч і щосили намагалися приховати це. Але нас викрили, тож ми вирішили надалі не робити таємниці зі своїх стосунків.

 

– Владе, це правда, що ваші предки вікінги? Як потрапили на Майдан, а згодом - війну?

 

– Родом я з Піщанського району. На чверть – норвежець, мій дід походив із древнього роду, проте хоч я і вихований в скандинавських традиціях, але вважаю себе українцем. Навчався в Криму, в КЮІ НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, практикувався у Верховній Раді АРК, добився усього, про що тільки можна було мріяти хлопцю з села. А потім почалась Революція, а за нею – війна.

 

Свого часу поїхав з однодумцем у Київ дізнатися правду про Майдан. Під час сутичок на Грушевського нас помітили хлопці з «Правого сектору», запросили в організацію. Так сталося, що разом із хлопцями, з якими ми боролися проти Януковича, «Беркута» та тітушок, у 2014 році я вирушив захищати країну в складі Добровольчого Українського корпусу. Першим серйозним бойовим виїздом вважаю Іловайськ, де я був у складі зведеного загону секретчиків стрільцем дальнього бою. Поховав одного з кращих друзів, що загинув під час оборони ДАП, Сергія Табалу, наймолодшого «кіборга». Потім були Піски під Донецьком у складі батальйону ОУН, де спільно з ЗСУ ми знищили передовий ворожий блокпост. Далі прийшла пора мені та хлопцям легалізуватися. Ми спробували піти в «Азов», проте, зрозумівши, що Нацгвардія на той час практично припинила активно воювати, змінили рішення та пішли в 93-ту ОМБр. Так я опинився на Бутівці, шахті в передмісті Донецька. Після ротації бригади нас перекинули на Луганський напрямок, і я опинився в Кримському. На той час мене, гранатометника, забрали з піхоти й перевели в артилерійську розвідку. Тож змушений був освоїти багато нових військових дисциплін. До речі, кожне з моїх татуювань хоч і має смислове та сакральне значення, але присвячене «гарячим точкам», де встиг побувати. Вважаю, це символічно – аби ніхто ніколи не забував.

 

Щодо позивного Змій – окрема історія! На Майдані один з командирів наказав вибрати собі псевдо. Недовго думаючи, я взяв Данте – за ім’ям одного з моїх улюблених письменників Данте Аліг’єрі. Та ніхто не міг його запам’ятати, тому хлопці шукали мене за характерними ознаками. Тоді я мав ремінь із пряжкою у вигляді змія, то мене і кликали: «А знайдіть отого дядька зі змією на пряжці». Довго ж, правда? Ось і скоротили до «покличте Змія».

 

– Саме завдяки допомозі Вікторії у Влада вийшла збірка. На неї збирали кошти всією країною. Розкажіть про це детальніше.

 

– Якби не щасливий збіг обставин, завдяки якому ми з Вікторією познайомились, думаю, світ побачив би ці вірші ще дуже нескоро. Проте після розмови із сестрою Вікторії, а згодом і з нею я запалився ідеєю. І сталося неймовірне – за 11 днів кошти були зібрані. Досі дивуюсь тому, як активно люди підтримали ініціативу коханої щодо збору коштів на видання книги! Маю тепер досвід презентації по Україні та збірку «Трансгрес(і)я» на руках.

 

Свої вірші записую зі снів, натхнення приходить рідко, я ж грубий вояка. Філософія, психологія, езотерика, метафізика, трохи лірики та війна в різних дозах наповнюють кожен вірш. Наразі поволі пишу автобіографічний роман з елементами містики. Увесь цей творчий підйом та успіх – не моя заслуга. Все це завдяки моїй Вікторії.

 

– А як пишеться під обстрілами?

 

– А що – обстріли? Це вже звична, невід’ємна частина життя. В Іловайську була історія: я дописував вірш: зав’язався бій, треба було закинути хлопцям кілька гранатометів РПГ у сусідню траншею, мої волають та кваплять, а я пишу, вони волають – я пишу, пишу, пишу... Дописав – побіг.

 

– Які особливі моменти у вашій історії кохання можете згадати? Цікаво, чи присвячують обоє талановитих людей один одному вірші?

 

– Особливих моментів було безліч, усього й не згадаєш одразу. Якось ми не бачилися три тижні (Влад перебував на Сході), а на Новий рік він приїхав до мене, пов'язавшись подарунковою стрічкою, бо я сказала, що він – кращий подарунок. Щодо віршів, то Влад уже має кілька, присвячених мені, я теж нещодавно написала верлібр для нього, хоч останнім часом більше тяжію до прози. Власне, творчість - це те, що нас поєднує, а не розділяє, нам завжди є про що поговорити, ми найперші читачі один для одного.

 

– А як любов вплинула на вашу творчість? Адже часто кажуть, що якщо людина одинока, то пишеться їй краще і більше. Не було бажання написати про власну історію кохання?

 

– Ми підтримуємо один одного у творчості. Влад читав мої романи (особливо йому сподобалась книга «ТІЛО™»), я ж читаю і читатиму все, що пише він. Звісно, для писання нам обом потрібне усамітнення; зате яке задоволення потім слухати враження один одного після читання написаного!

 

– Доки Влад на війні, як на відстані підтримуєте один одного та як переживаєте сум один за одним? Як часто зустрічаєтесь?

 

– Насправді ми чомусь думали, що набагато легше зможемо переживати розлуку, оскільки в кожного своя робота, купа невідкладних справ, власне коло спілкування… Але з кожним днем дедалі важче.

 

– Як Влад освідчився? Коли та яким плануєте весілля?

 

– О, то було у День закоханих! Ми дивилися якийсь фільм, Влад зручно вмостився, поклавши голову мені на коліна, і ось так, не встаючи з місця, ніби між іншим, поцікавився, чи я вийшла б за нього заміж. Певна річ, я змусила його підвестися, стати на коліно і повторити те, що він тільки-но сказав. Погодилася без роздумів. Одружитися хочемо влітку.

 

 

Вікторія Микитюк

Залишити коментар:
Нет комментариев