Дороговартісний ремонт у Ямпільському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Вінницької області розсварив колектив і шкодить мобілізації, – стверджують у листі до редакції члени колективу.

«Начальник погрожує переведенням до військових частин контрактників та мобілізованих військовослужбовців, які не погоджуються платити за ці ремонти власним коштом.

Сума внеску 15-20 тисяч грн. Ремонт передбачає натяжні стелі, шпалери по 500 грн за рулон, ламінат або лінолеум на підлогу.

Офіційна версія — ініціатива колективу, але фактично — його наказ

Військовослужбовці ЗСУ частину своїх зарплат витрачають на окрему амуніцію, на видатки, пов’язані з виконанням службових обов’язків, на підтримку бойових підрозділів — на те, що наближає Перемогу.

Тому частина військовослужбовців відмовилась організовувати розкішні ремонти, вважаючи, що під час війни в пріоритеті інші завдання.

Як наслідок — психологічна атмосфера в колективі жахлива. Погрози, приниження, попередження про перевід і переведення в інші місця служби незгодних з дивними під час війни забаганками.

Професійні якості до уваги не беруться

Відділ перетворився у приватну вотчину, де фаховість поступається особистій відданості керівнику. Його дії заподіюють пряму шкоду мобілізаційній роботі. Колектив розділений на «своїх» і «чужих», замість того, щоб плідніше працювати, займається ремонтом. Інтерес до масштабного ремонту, на який також виділяє кошти Ямпільська міська рада у сумі 130 тис. грн, перевищує інтерес до питань, пов’язаних зі службою.

Це виявилося пріоритетніше, ніж ділові і професійні якості людей, які сумлінно служать, присягнувши на вірність народу України.

Слава Україні.

КОЛЕКТИВ»

Редакція, виходячи із своїх прав та вищевказаної майже цивільної назви цієї установи, вирішила розібратися — а що ж то воно відбувається там? Журналістське розслідування було доручено провести мені, ос­кільки я цей будинок бачу по кілька разів на день, бо живу поряд...

За час цієї не спровокованої війни Росії з Україною в будинку сталися зміни

Тепер всі три поверхи тут займає другий відділ Могилів-Подільського районного територіального центру комплектації та соціальної підтримки. Виходячи із самої назви, здавалося б, нарешті, люди побачать відкритість, доступність, європейськість. Вони сюди за повістками, а багато і добровільно йдуть, переважно не за соціальною підтримкою, а щоб відправили на фронт — Батьківщину захищати. Чесну, відкриту, а чи яку?..

Однак всі, кого я знаю із військовослужбовців і службовців цього відомства, говорити відкрито зі мною не наважувалися. Врешті звернувся до начальника — підполковника В.А.Понкрашова. Він заявив, що в листі все неправда і говорити на цю тему у нього немає часу, бо все вже обговорено, перевірено і порушень не встановлено. Звісно, така відповідь журналіста влаштувати не може. Я мав переконатися — були чи не були побори, натяжні стелі, дорогі шпалери, розетки, використання особового складу не за призначенням, погрози?

Шостого грудня, на День Збройних сил України, подзвонив начальнику Могилів-По­дільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковнику В.Лунголу і намагався передати йому зміст листа, отриманого редакцією, та просив прокоментувати його, адже всі мої зусилля дістати хоч якесь пояснення на місці подій наштовхувалися на глуху стіну несприйняття. Офіцер запропонував звернутися до нього письмово.

На другий день я відправив йому в Могилів-Подільський Укр­поштою інформаційний запит, який складався із семи запитань по суті вищевказаного листа.

Минає кілька днів очікування. І ось приносить мені воїн лист-відповідь:

«На вимоги вашого запиту, для надання офіційної відповіді вам просимо надати підтверджуючі документи станом на 16.12.2022 року про те, що ви дійсно є позаштатним кореспондентом газети «33-й канал».

І розмашистий підпис полковника В.Лунгола. У мене мову відняло... Хіба не можна було це речення мені сказати по телефону?

Швиденько даю відповідь полковнику. Пояснюю йому, що в письмовому інформаційному запиті я вказав свій статус, адресу, номер редакційного посвідчення, а більше, ще якісь додаткові документи, від мене не вимагає Закон «Про доступ до публічної інформації».

Минає майже місяць замість 5 днів за законом, а відповіді знову немає!..

Нарешті! На пошті все-таки знаходжу листа від полковника. Штемпель на конверті вказує, що був він відправлений з Вінниці 24.12.22 р. Із семи запитань мого інформаційного запиту полковник відібрав п’ять і дав на них відповідь. Про лист анонімного колективу з Ямполя редакції він пише таке: «Мені відомо, що цей лист було надіслано до Могилів-Подільської районної військової адміністрації. За даною інформацією проводиться службова перевірка уповноваженими органами...» А далі – «Дане звернення було зачитано перед особовим складом другого відділу Могилів-Подільського РТЦК та СП особисто підполковником ПОНКРАШОВИМ В.А., з його доповіді даний лист викликав обурення колективу та незгоду з викладеним у ньому». Уявляєте, той, на якого скаржаться, шикує особовий склад, бере в руки той крик душі анонімної і читає... Це приблизно так, якби вовк вишикував овець і став запитувати: «А кого тут першого з’їсти?»

Тим не менше полковник Лунгол пише: «У другому відділі Могилів-Подільського РТЦК та СП не практикується форма покарання — переведення на службу у військові частини. Ремонти своїх кабінетів особовий склад проводив за власною ініціативою».

Отакої!..

Офіцери за своєю ініціативою ставали будівельниками?..

А ще він повідомив, що виділені «кошти в сумі 130 тис. грн на придбання предметів, матеріалів для проведення ремонтних робіт будівлі» зовсім не освоювалися. Роботи «ще не проводилися». Отже все, що було зроблено, в що вкладено чималі кошти, виходить, з неба впало.

На жаль, залишилось без відповіді ось таке запитання: «Скільки отримав допомоги 2 відділ від місцевого самоврядування від фізичних та юридичних осіб за 2022 р.?» Невже 130 тис. грн — це одноразова допомога за весь рік від міськради? А інші юридичні особи — бізнес, наприклад, чим допомагали і скільки? А фізичні яку частку вносили? Можна лиш здогадуватися, які це суми і куди вони пішли і за що були отримані. Перевірити ці надходження, переконаний, суспільство не може.

Василь Кізка, Ямпіль