Захищаючи країну там, чимало з них втратили здоров’я й тепер не можуть добитись обі­цяних державою групи та пільг. Один із таких — 36-річний Валерій Козачок з села Біляни Чернівецького району.

– До війни я працював експедитором, мав багато планів на життя, й з моїм здоров’ям все було добре. Навесні 2015 року мене мобі­лізували на службу до 59-ї бригади. Після «учебки» в Десні відправили стрільцем до Волновахи. Після того понад пів року провів у Золотому, де часто були обстріли окупантів. Саме під час одного з таких я й отримав поранення — вибіг з бліндажа, навіть не встиг взути чобіт. Але не пробіг і кілька метрів, як впав, отримавши важкі переломи ноги. На крик прибіг старшина, викликали «швидку допомогу». Далі було лікування у медичних закладах Сєверодонецька, Сватового, Харкова та Вінницькому шпиталі. В останньому я провів сім місяців, мене прооперували, вставили у кінцівку металеву шпицю, яку ношу до цих пір. Через це права кінцівка стала довшою за ліву на три сантиметри. Коли згинаю коліна, це видно неозброєним оком, тут і спеціалістів не треба, — каже Валерій Козачок. — Після виписки демобілізувався, мене списали зі служби за п’ятьма статтями, і я повернувся до рідного села. Але пекельний біль у нозі не зникає, вона постійно терпне, ночами не можу спати та бути фізично активним, як раніше. У Києві медики мені відразу сказали, що тут має бути група інвалідності. Та коли я на милицях пішов до МСЕК у Вінниці на Театральній, мені відмовили. Дали лиш 15% втрати працездатності, пообіцявши, що слід трохи зачекати. Після того знову звертався, але як результат — чергова відмова. Разом зі мною ще був один атовець, то нас на прощання обіз­вали шизофреніками, які ходять та вимагають групу. Почувши це, я рознервувався. Запитав у лікарів МСЕК, чому вони не хочуть правильно поміряти ногу, адже у всіх документах йдеться про укорочення кінцівки. Тільки чомусь у цій інстанції стверджують, що ноги симетричні, й навмисно перекладають руку на сантиметрі. В мене вже була думка, що це не просто так — треба платити. Один лікар з «районки» навіть натякав, що треба дати 4000 доларів й буде довічна група. Але де я візьму ці кошти, в мене син лиш народився, через травму на контракт не беруть, і чому повинен платити? Посадовці правильно читають лише «довоєнні» закони 2009-го і 2011-го років… А з останніми змінами по АТО начебто не знайомі. До яких пір триватиме ця несправедливість!?

У свою чергу, у департаменті охорони здоров’я Вінницької ОДА так прокоментували ситуацію:

– Валерій Козачок вперше оглянутий обласною МСЕК №2 30.01. 2017 року. Рішенням група інвалідності не встановлена та визначено 15% втрати працездатності (одноразово), травма така, що пов’язана із захистом Батьківщини. В порядку оскарження рішення обласної МСЕК №2 16 березня 2017 року чоловік оглянутий обласною МСЕК №1. Там підтверджено попереднє рішення. Ступінь функціональних порушень не дає підстав для встановлення інвалідності. 31 липня 2018 року заявник був оглянутий МСЕК №2 — група інвалідності не встановлена. Враховуючи неодноразові звернення та відповідно до оскарження рішення обласної МСЕК, Валерія Козачка оглянуто Центральною медико-со­ціальною експертною комісією МОЗ України. За її результатами група не була встановлена. На даний час у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Валерія Козачка до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров’я України» про визнання протиправним та скасування рішення, де питання буде вирішуватись по суті.

Сам Валерій Козачок не втрачає надії, що таки отримає заслужену групу. Він вже надіслав свої документи до важкопораненого у Дебальцевому атовця Вадима Свириденка, який нині опі­кується такими ж побратимами. Крім того, 6 листопада звернувся до МСЕК на Хмельницькому шосе, де отримав направлення до Інституту реабілітації осіб з інвалідністю. Його побратими готові показати правоохоронним органам, які контролюють МСЕК, де є липові інваліди. Тут можна розпочинати з обласної влади, зокрема облдержадміністрації та облради, потім поїхати в районні, селищні. Подивитись на родичів високопосадовців і лікарів та керівників МСЕК. Вони переконані, що таких набереться не одиниці, а десятки. Тому просять не ображати їхнього побратима.

Віталіна Трудько
Фото Сергія Хіміча