Іноді вони були настільки великими, що Євгенія мало не втрачала свідомість і не могла встояти на ногах.

У дівчини траплялися передози. Її батько – кримінальний «авторитет», який пішов з життя через зловживання наркотиками, але колишня «пацанка» про це дізналася лише нещодавно.

– Я виросла в компанії наркозалежних людей, але до 15 років якось трималася. Вперше запробувала наркотики вдома, а потім понеслося. За пів року моя доза дуже зросла, адже від попередньої я вже не отримувала такого задоволення. Ейфорія дуже швидко проходить. Через пів року я його вже не відчувала, тому довелося міняти види наркотиків та конкретно збільшувати дози.

– На проєкт ти прийшла загубленою пацанкою, як ще змінилося твоє життя після перемоги у шоу «Від пацанки до панянки»?

– Однозначно найбільше моє досягнення — це те, що я перестала вживати. Також цілком іншими стали мої погляди, цінності й пріоритети. Зараз я переїхала до столиці і влаштувалася працювати бариста в кав’ярню. Хочу забрати до Києва також маму і брата. Бо життя «на районі» у Вінниці після всього, що там було — це не життя.

– Чому позбавлятися від наркотичної залежності ти вирішила на телебаченні, а не в реабілітаційному центрі?

– Ось так якось склалося. Я випадково знайшла інформацію про кастинг на Instagram акаунті колишньої учасниці Шер-Марини. Побачила, що дівчата зі схожими на мою історіями змогли вибратися і стати особистостями. Зізнаюся, що анкету заповнювала нетверезою. Ну, мене запросили на інтерв’ю до Києва, підтвердили участь, приїхали знімати візитку у Вінницю… Я до останнього думала, що все це розіграш.

– Та все ж таки ти лікувалася в реабілітаційному центрі?

– Так, і це моє добровільне рішення. Після проєкту я повинна була зрозуміти, що робити в ситуаціях, коли тебе не відпускають думки про наркотики. Тому вирішила пройти лікування. І головне, що я отримала, — це досвід інших людей, які значно пізніше одумалися. Це до цих пір мотивує мене не повертатися до наркотиків.

– Куди ти вирішила витратити виборені сто тисяч гривень?

– Більша частина коштів пішла на лікування. Після наркотичної залежності почали вилазити хвороби. Решту я вирішила віддати рідним — мамі та брату, а вже вони собі купили нові телефони. Певну суму я витратила на одяг — гроші розійшлися по дрібницях. А брошку я зберігаю вдома — вона мотивує ніколи не зупинятися, а рухатися тільки вперед.

– Чи спілкуєшся ти зі своїми колишніми товаришами після проєкту?

– Чесно кажучи, з кимось я сама намагалася вийти на контакт, тому що вони непогані люди, хоч і наркомани, але я бачу в них світло і людяність. Я просила їх зупинитися, одуматися, але ніхто не відмовився від наркоти. Тож зараз я рідко навідуюся до Вінниці і не хочу зустрічатися з ними.

Василина Вереснева