Прожив 70 років. З них близько сорока років віддав цукровій промисловості Вінниччини, працював на цукрозаводах Чорномина, Юзефо-Миколаївки, Моївки. Працював так само тяжко, як тоді працювали всі люди у селі, коли жінки “приростали спідницями до буряків”. Мама розповідала ― то посівна, то уборочна, приходив додому пізно, поки вона з нього чоботи стягувала ― засинав на стільці. За супер урожай цукрових буряків на полях Моївського цукрозаводу у 1956-му отримав медаль “За трудову доблесть” і був переведений у Вінницький цукротрест.

Тато, я хочу, я дуже надіюсь, що ті поля, які ти виїздив і виходив, на яких пролилось стільки поту людського, де вкладено стільки праці, – залишаться українськими!

Нехай наші поля залишаються українськими!