5 років війни – найстрашніший ювілей

Незалежні російські журналісти спробували оцінити втрати армії РФ на Донбасі

Вся офіційна інформація про втрати військових в Росії продовжує бути засекреченою. Але прогнозовано, що вони такі, а то й більші за українські. Бо ті, хто наступає, потерпають у 4 рази більше, аніж ті, хто несе оборону. Лише за січень бойовики втратили 150 терористів.

Тільки в Псков за роки бойових дій привезли не менше 200 загиблих. Саме тут розміщується легендарна у Росії Псковська дивізія спецпризначенців.

Про це в Москві на презентації книги «Росія і Україна. Дні затемнення» повідомили журналісти видання «Псковська губернія», яка практично єдина в Росії писала про безпосередню участь армії РФ у війні на Сході України.

Головний редактор газети Денис Камалягін зазначив:

– Ми опирались лише тільки на втрати, які були в Пскові, — це близько 200 осіб. В такій кількості «вантаж 200» «прибув у Псков».

Він підкреслив, що вся інформація з цього питання засекречена, а в псковській десантно-штурмовій дивізії скасували посаду прес-секретаря, і інформацію можна запитувати тільки в Міноборони.

«У цілому цифри будуть зовсім іншого порядку. Я не можу назвати загальну цифру загиблих російських військових, але мені здається, що вона приблизно така ж, як чисельність загиблих українських військових», — зазначив Камалягін.

На його думку, мова йде не тільки про діючих військових, а й про «добровольців, в тому числі з Пскова».

За його словами, жителі Пскова до сих пір воюють на Донбасі.

Раніше повідомлялося, що батальйонно-тактична група 18-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ зазнала найбільших втрат серед російських підрозділів, які воюють на Донбасі.

Також був опублікований список загиблих із понад три тисячі бойовиків і найманців з РФ.

Російська Федерація 20 лютого 2014 року почала збройну агресію проти суверенної держави Україна. За три роки протистояння понад 10000 людей загинуло, близько 23 тис. були поранені, майже 1 млн 800 тис. стали вимушеними переселенцями. До мільйона виїхало в Росію, Білорусь та інші країни світу За даними української розвідки, лише в січні цього року було знищено 150 російських найманців.

Запитується, для чого ця клята війна? І кому вона, крім Путіна та наших мародерів, потрібна?

Чи принесла щастя в Донбас, який ще зовсім недавно був одним із найзаможніших регіонів України? Але купився на пропаганду «кормільца України» і покликав «обожаємого Путіна».., а він приніс не «благодєнствіє», а війну, злидні і розруху. За таке бажання «щастя по-донецьки» розплачується вся Україна, як і сам Донбас.

Тетяна Квасюк

Подивіться у їхні зіниці

Монастирська стіна зберігає
Пам’ять тих, хто поліг на війні.
Тут від болю душа завмирає,
Закарбованих лиць на стіні.

Подивіться у їхні зіниці,
Від світлин аж в очах мерехтить.
Стіна болю і смутку в столиці
У самісінькім центрі стоїть.

На стіні цій світлини, світлини
Тих, хто в вічність уже відійшов.
Їх торкаються руки дитини:
– Тату! Рідний! Тебе я знайшов!
Тату, глянь! Я вже виріс нівроку,
Дуже схожим на тебе стаю!
Мама правду сказала жорстоку –
Ти загинув від кулі в бою.

Ми подібні, немов дві краплинки,
Мені так тебе не вистачає.
Мама каже, я твоя кровинка,
Що для неї на втіху зростає.

Ти не бачив, як я народився,
На руки не зміг мене взяти…
По світлинах в альбомі я вчився
Тебе з-поміж всіх впізнавати.

А ще запах твоєї одежі
Вдихаю, сховавшись від мами,
Чути потом і димом пожежі,
Війною, що стала між нами.

Я впізнав би тебе серед тисяч
По очах і теплу твоїх рук,
А за мамині сльози вже вибач,
Що скотились зрадливо на брук.

Та тут сльози ніхто не ховає,
Навіть в формі суворі бійці.
І світлини теж плачуть, буває –
Мироточать світлини оці…

Мирослав Вересюк,
м. Вінниця

Снайперка «ДНР» Солнышко чи секс-рабиня бойовиків? Вперше розкрились таємниці «легендарної героїні» російської пропаганди

Росія і Україна: «Дні затемнення». Сьогодні ми спробуємо показати погляд на цю війну з обох боків

Білоруським журналістам вдалося взяти інтерв’ю у 38-річної білоруски Наталії Красовської — бойовика «ДНР», з якої російські ЗМІ намагалися «зліпити» пропагандистський образ героїчної снайперки з позивним Сонечко. Але щось пішло не так.

У кінці 2014-го Красовська перебралася до Москви, а потім сліди її загубилися.

Про себе Наталя розповіла, що навесні 2014 року, надивившись російського телебачення, відправилася на Донбас — щоб побачити те, що відбувається, своїми очима.

«Раніше я завжди була такою дівчинкою-хіпушкою: носила етносорочки, намиста-браслети саморобні… У такому вигляді і поїхала, речі взяла по мінімуму в полотняній сумці. Тяглася без єдиного гасла в голові, суто подивитися. Третього травня я виїхала з Борисова через Смоленськ і далі на Ростов, — розповіла Красовська. — В Новошахтинську, на кордоні, росіяни відвели вбік, запитують, куди їдеш. Медсестрою працювати, кажу. «А ви підтримуєте? («ДНР». — Ред.)» «Так, бл *, капець, як підтримую!» Пропустили. Українцям я зізналася: їду на екскурсію.

7 травня на блокпосту бойовиків у Черевковці Красовську затримали. Причиною, передбачає Наталя, стало те, що вона «сказала на блокпосту щось різке або спробувала піти, коли відчула небезпеку».

«Відвозять з речами на Слов’янську СБУшку (будівля УСБУ в Слов’янську. — Ред.). Зав’язують очі і відводять у підвал», — згадує Красовська.

«Ополченці» кинули її на дерев’яні дошки і почали бити.

«Я лежала із зв’язаними ногами, ходила під себе, а мене пи***ли (били. — Ред.) Без кінця, — згадує Красовська.

«Як отямилась, командир з позивним Єгер сказав: «Все, ти тепер у списках нашого загону, — згадує Красовська. — До кордону з Росією, каже, не встигнеш добігти. До українців сунешся — передамо відомості, що ти воювала». Так я залишилася на Черевковці як дівчинка для биття. Всі мене принижували, опускали».

Під час інтерв’ю вона не раз натякала, що страждала від сексуальних домагань з боку «ополченців». Далі Красовська воювала вже у Мотороли.

Особлива історія — зйомки пропагандистського сюжету кореспондентами «Комсомольской правды».

«Стешин і Коц (спецкори «Комсомольской правды». — Ред.) мені просто сказали: говори на камеру, що тут багато іноземних громадян, багато білорусів, дістань паспорт. Відмовитися від цього «інтерв’ю» було просто не можна. Ну, а що робити? Спробуй в’якни, то тобі скажуть: «Ти що, за Україну?» Подихати не хотілося», — розповіла Наталя.

«Нам давали заспокійливі таблетки, якусь наркоту. Просили роздавати бійцям. Від них ходиш – як удав», — каже Наталя.

З Красовської ліпили героїню для російської пропаганди: мовляв, воювала «проти фашистів», жінка, до того ж, з «братньої Білорусі». Саме цим прагненням можна пояснити численні відеоінтерв’ю з нею і те, що Наталю залучили на мітинг до Москви восени 2014-го.

«Снайпер Сонечко» була популярним у ЗМІ персонажем. Але тепер покинула Донбас і живе у Москві. Живе на утриманні чоловіка і не працює – за станом здоров’я.

Каріна Маєвська

«Сука війна!» – лист від дівчини Ромі-Санті, що на Валентина загинув під Дебальцевом…

Росія і Україна: «Дні затемнення». Сьогодні ми спробуємо показати погляд на цю війну з обох боків

Цей зворушливий лист вінничанки Вікторії Пістолькорс вже став класикою… Бо так до загиблого на війні друга і майже коханого ще ніхто не писав!

А як за юним добровольцем Сантою 4 роки тому плакала вся Вінниця – мама, друзі, вчителі — словами не передати! І загинув 24-річний Рома Мельничук майже на Валентина – 12 лютого під Логвиновим, коли його однолітки у мирній Вінниці цілувались та дарували коханим квіти… Своє кохання Вікторії він подарувати не встиг! Сука війна…

– У нас з тобою по-різному складалися стосунки… Не пам’ятаю, через що, але в класі 5-6 ми на уроці англійської мови сильно посварилися, кожен відстоював свою правду, до зубів. Ми після того не виносили один одного років зо два, спокійно пройти не могли. Потім якось після уроків залишилися в класі, я, напевно, чекала, коли піду на вокал, ти теж був зайнятий чимось. Зараз і не згадаю, як і на яку тему ми розговорилися, і ти несподівано сказав: «Так, ти не кончена, в сенсі, ну, не така вже й… коротше, нормальна ти, виявляється…» — нагадала про свій емоційний лист на 4-ті роковини загибелі Роми його шкільна подруга Вікторія.

– Так, я стала «нормальною», а ти «стерпним»)). Пам’ятаю, як ти не міг зрозуміти, чому я не їм м’яса, зате розумів, що в їдальню йти зі мною вигідно)), я віддавала свою котлету тобі;). Так ми і ходили. Ти захоплено розповідав про книги, які читав, це було фентезі… Я в ньому дуб-дерево, тому — слухала. Ще ти говорив про те, які люди ідіоти. Тут вже у нас був повноцінний діалог:)

Пам’ятаю, ми пішли в їдальню, ти сказав, щоб я сідала за стіл, а ти сам принесеш їжу. Ти прийшов, поставив на стіл, і я побачила, що у мене в тарілці явно не одна порція солоних огірочків, ймовірно, ти помітив, що я їх дуже люблю. Ти просто поставив і сказав: «Їж, в сенсі – приємного!» Ти не говорив, що попросив для мене більше огірків, але я зрозуміла. Ти взагалі мало говорив, ти — Робиться. Так ми і ходили — нормальна і стерпний, а після якихось батьківських зборів ми, як завжди, грали в козаки-розбійники. Ми сховалися біля каптьорки Синіцина і сиділи тихо-тихо, нас не знайшли. Тоді ти сказав, що я не просто нормальна, а хороша!). У той момент я зрозуміла, що ми друзі, хоч і не завжди ми були одностайної думки один про одного… Але суперечок у нас більше не було.

Ми не дружили «взасос», ти не шукав спеціально зустрічей і розмов, «та й взагалі всі ці телячі ніжності. Це ж — фу»)). Але коли опинялися в одному місці в один час — нам було про що поговорити, з чого пореготати.

А ось чого не можу пробачити, забути.., того, що ми так і не зустрілися «на каву або пиво, що ти там будеш пити?» Ми після тієї зустрічі випускників домовилися і… і не встигли. Сука війна!

Тоді ти хотів зустрічі і розмови, навіть при дверях дозволив просто небачені для тебе «телячі ніжності», ми так міцно обнялися…

Люблю тебе, Ромочко! І спасибі, спасибі за те, що ти відстоював свою правду і завжди ніс за це відповідальність, спасибі за огірки, за від «не конченої» — до «гарної»)), спасибі, за мирне небо над головою, за те, що коли мені зовсім хреново, я відчуваю, що ти мені допомагаєш…

Нагадаємо, що Рома Мельничук (Санта) загинув 12 лютого 2015 р. під час проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань у селі Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область). У юного героя залишилися мати і сестра. Санту поховали на кладовищі в Пирогово. Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сьогодні в Україні
чорний день…
У домівках у героїв
ллються сльози,
Та повернути їх ніхто
не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах
за них свічки;
Чоловіки, батьки,
сини та друзі –
За рідну землю
в небі полягли.
А завтра буде помста
по заслузі!
За кожну краплю
материнської сльози,
За дикий біль,
що розриває душу,
За кожну цятку
української землі…

Н.В. Дорош