Нагадуємо, що його тато — офіцер Національної гвардії України – трагічно загинув восени 2014 року, врятувавши ціною власного життя Маріуполь від вибуху замінованої російськими окупантами машини…

Владислав Хитрик після загибелі батька став курсантом Національної академії Державної прикордонної служби ім. Богдана Хмельницького. Тричі поспіль брав участь у святковому параді на Дні незалежності України. А нині він вже служить у тій самій вінницькій частині Нацгвардії, де колись й тато:

– Коли загинув тато Влада – мій син Геннадій, Влад сказав мені: «Дідусю, я хочу піти батьковими стопами та стати офіцером!» І коли онук закінчив академію із дуже добрими оцінками та став офіцером-прикордонником, то вирішив служити у Національній гвардії України. За прикладом тата та мене… Він обрав наш вінницький полк 3008, де служать багато бойових товаришів та побратимів Гени. Мій син теж віддав кращі роки саме у 3008! Влад вже командир взводу, — з гордістю розповів дідусь Влада та батько двох синів-героїв Хитриків полковник Національної гвардії України у відставці Василь Петрович Хитрик. – Звісно, що командування Держприкордонслужби та Національної гвардії України не могли заперечити бажанню Влада. Тож у добрий час!

Ще навчаючись на останньому курсі прикордонної академії восени минулого року, онук одружився зі своєю коханою дівчиною. Молода родина нашого молодого офіцера!

Наша військова династія продовжується. Розпочав її ще мій дядько, який з простого сільського хлопця став генералом. За його прикладом я теж вступив до військового училища. Згодом мої сини Гена та Максим, які захищали рідну Україну на Донеччині та Луганщині.

Незважаючи на важкі удари долі – загибель Гени, поранення, контузію та тривале лікування у Італії Максима, що проходить досі, ми тримаємось разом. До речі, усі три мої невістки теж військові – дві служать у Нацгвардії. А дружина Максима Юлія – вже офіцер Збройних сил України, старший лейтенант. Служить у частині у Хмельницькому, де мій син. Тож із Владом наша династія продовжується.

Владом Хитриком пишаються й у рідній академії Держприкордонслужби України.

– Вчинок Владислава — серйозний та усвідомлений. Владислав поки що перший гвардієць серед наших цьогорічних випускників, — каже колишній командир Владислава Хитрика підполковник Олег Семенов. — Звісно, ми як командири та старші за віком й досвідом наставники, теж доклали своїх зусиль щодо майбутнього вибору Влада. Але ж вирішальне слово було лише за ним…

Сльози на очі навертались, коли наші випускники під час урочистостей із вручення погонів вшановували хвилиною мовчання загиблих героїв-захисників України — колишніх наших курсантів. І Влад стояв біля портрета свого батька…