Коли тривалість життя Катерини Кравець із Чернятки Бершадського району рахувалась на дні, їй у Білорусі провели трансплантацію серця. Як живеться дівчині із пересадженим органом від незнайомого чоловіка?

– Важку хворобу серця я успадкувала від матері. Коли мені було 5 років, вона померла, тата позбавили батьківських прав. Тож моїм вихованням займались дідусь з бабусею та тітка із дядьком. Я була активною дитиною. Але в середній школі на уроках фізкультури ставало зле — задишка й важкість. Вже у вінницькій лікарні після обстеження мені поставили діагноз — гіпертрофічна кардіоміопатія.

Медики були певні, що хворобу можна перерости, виписали таблетки, але пила їх не постійно. Коли ставало легше — забувала й поверталась до звичного способу життя. Після дев’ятого класу продовжила навчання у ліцеї в Бару на оператора комп’ютерного набору. На третьому курсі почались напади — дуже сильне серцебиття, яке не проходило. Коли у лікарні зробили кардіограму, пульс шокував — 120 ударів на секунду. Госпіталізували до обласної лікарні Пирогова, майже на всі препарати, вводили через крапельниці, виникала побічна дія. Пульс сягав 115-120 ударів. Там я вперше почула від лікаря про трансплантацію. Невдовзі мене відправили до столичного Інституту Амосова. Коли кардіолог взяв результати обстежень, то відразу наказав лягати у лікарню. Встановили спеціальний апарат, який допомагав виявити зупинки серця, і вже тоді з’ясувалось, що раніше вони в мене вже виникали. Довелось ставити дефібрилятор, який заводив серце розрядом струму. Прожила я з ним більше двох років.

Стан Катерини погіршувався. У черевній порожнині дівчини стала накопичуватись рідина. У районній лікарні порадили приймати сечогінні препарати, але краще не ставало. Додалось ще й запалення легень. У відчаї наша землячка звернулась до столичного лікаря Валерія Залевського, якого тепер називає своїм другим батьком. Завдяки йому Каті дали направлення у Мінськ для пересадки органа, круглій сироті за операцію вартістю 100 тисяч доларів заплатила наша держава.

– Про те, що маю їхати у Білорусь, я дізналась за два дні. Зателефонувала подрузі, та порадила не відмовлятись, бо ж така можливість буває раз на все життя.

У черзі на трансплантацію я була 147-а, але сталось диво. Оскільки не знайшлось білоруса, якому треба було серце з третьою позитивною групою крові, воно дісталося мені. Трансплантували серце 28-річного чоловіка з Вітебська, який за життя дав на це згоду й ідеально підійшов як донор за групою крові та резус-фактором. Так сталось, що він отримав черепно-мозкову травму внаслідок ДТП. І коли у реанімації спеціальний апарат констатував смерть мозку, у чоловіка вилучили серце, яке вшили мені. Мені б дуже хотілось дізнатись про того чоловіка, подякувати його рідним.

Після пересадки донорського серця дівчина у перші хвилини плакала від щастя. Після повернення додому призначили пожиттєво ліки. Щодня приймає 13 пігулок, фінансово допомагає Джулинська ОТГ.

– Я не можу сказати, що кардинально змінилась. Колись любила солодке, так і люблю. Але їм його значно менше, бо загрожує цукровий діабет через минуле лікування гормонами. Категорично не можна грейпфрут, який у взаємодії з нашими таблетками – миттєва смерть. Дозволяю собі каву, але небагато й з молоком. А ось характер вже дещо інший. Я стала більш загартованою та дорожу кожним днем. Змінились цінності. Зараз я би хотіла подорожувати. Мрію зібрати друзів та десь відпочити компанією. Не повірите, але у Білорусі мені дихається вільніше і я не втомлююсь. Я дуже люблю цю країну й мрію після закінчення медичного коледжу, де нині навчаюсь, виїхати й там працювати. На жаль, у нас значно гірше з медициною, знаю з власного досвіду, де часто мене перекидали з одного кабінету в інший й не могли допомогти. Винятком став колектив Інституту Амосова, для мене вони вже як родина.

Катерина Кравець впевнена: Україні необхідний закон про трансплантацію. В неї є знайомі, які роками чекали й так і не змогли отримати донорські органи. На Вінниччині таких, як вона, ще двоє. Аби привернути увагу до наболілої проблеми, дівчина ініціювала акцію “Алея життя”. 20 вересня на території міської клінічної лікарні №1 люди висадили яблуні як символ світлого майбутнього. Бажаємо, аби дерево життя Катерини квітло ще довго-довго…

Вінничанка із трансплантованим серцем хоче жити в Білорусі й знайти батьків свого донора
Однодумці висадили “Алею життя”