Що наше життя? У кращому випадку 100 весен. А в гіршому?

Ось приходить одна із них – єдина і неповторна. Як і ви. І ще дана для всіх нас Богом.

Любі наші жінки! Вітаємо вас зі Святом весни і кохання.

Зі святом весни!

Пам’ятаймо, що ми Берегині! Отож бережімо родину, дітей, коханих, батьків… І про себе не забуваймо.

Китайці стверджують, що все в житті – від поєднання отих двох крапель – інь і янь – чоловічого і жіночого начал. Чоловіки біле – ми темне. І всіх наших вчинків на цій землі в поєднанні є 10000.

Найкращих, найпомпезніших, найшедевральніших… Як і найгірших – з помстою, заздрістю, зі злістю. Китайські мудреці кажуть, що все, що створено на землі, – від поєднання дій чоловіка і жінки.

Якщо надихаємо один одного – творимо добро. Якщо ненавидимо — зло, розруха…

Тому любімо і творімо!

Без любові все ніщо

Зі святом весни!

Обов’язок без любові робить людину дратівливою.

Відповідальність без любові робить людину безцеремонною.

Справедливість без любові робить людину жорстокою.

Правда без любові робить людину критиканом.

Виховання без любові робить людину дволикою.

Розум без любові робить людину хитрою.

Привітність без любові робить людину лицемірною.

Компетентність без любові робить людину непоступливою.

Влада без любові робить людину тираном.

Честь без любові робить людину зарозумілою.

Віра без любові робить людину фанатиком.

Є тільки одна велика перетворююча сила – любов!

Чи приходять Принци в сутінках життя?

Зі святом весни!

Руденьку Аліну знав багато хто у Вінниці. Вона вражала копицею золотавого волосся на голові, такими ж «веснушками» на обличчі, інтелігентністю і ерудицією.

Саме тому закінчила свого часу престижний вуз у столиці. Але час, що випав на її утвердження, технологів навіть із її престижним дипломом не потребував. Лихі 90-ті! А ще вона була дуже довірлива та віддана. Саме тому і впала в око однокурснику-прибалту. Бо нагадувала йому типаж його землячок.

Подарувала йому закохана і вірна Алінка трьох синів. Але невдовзі він вибрав не їх, а Євросоюз, в який увійшла його рідна Прибалтика. А Аліні залишив у Вінниці невлаштований побут і три «важких причепи», як люблять жартувати циніки.

Аліна рук не опускала. Крутилась як могла, вирішила взяти кредит, розширила квартиру і зробила ремонт. Але коли після стрімкої інфляції довелось повертати гроші, то сума у доларах набігла така, що вже навіть продана квартира його не витягнула б…

Старші сини подались у світи, а молодшого залишила на маму і поїхала до Норвегії. Бо лише там, у страшному холоді, але з великими зарплатами вона могла погасити той нереальний кредит…

Що таке дивитись за інвалідами – знає той, хто пройшов це. А тут ще в психіатричній лікарні. І в денну та нічну зміну без перерви. Щоб перекимарити на кушетці і зекономити на квартирі… Харчувалась привезеною з дому мівіною! Але як не старалась – півроку нічого не дали… В той день, коли ми зустрілись із нею, Аліна вже мала попередження про те, що банк в разі несплати до кінця місяця за борги забере її квартиру. Ми сиділи поряд на весіллі друзів…

– Аліно, йди-но злови букет молодої. Ти ж також неодружена – на виданні, – виперли ми її…

І вона ці квіти несподівано зловила.

– Ну що, готуйся, скоро і ти будеш нареченою!

– Дівчата, припиняйте «іздіватись», — вже мало не плакала Аліна, — це ж хохма, кому я із своїми трьома «причепами» і обвішана кредитами потрібна…

Її песимізм поділяла лише Людмила. Вона якраз приїхала від приятеля з Франції. Була зарученою, але ще неодруженою.

А я словами, наче надиктованими ззовні, почала її заспокоювати:

– Ось побачиш, ти ще скоріше вийдеш за заморського принца, ніж та Людмила…

Зрозуміло, чому не просто за принца, а саме заморського? Бо лише він міг викинути одразу таку суму грошей і витягнути її з тієї боргової ями та ще й допомогти з дітьми.

Через кілька днів Аліна знову поїхала в ту норвезьку психіатричку заробляти копійку…

І на півроку пропала.

А з’явилась у весільному лімузині біля престижної «Феріде Плаза»…

Сукня от кутюр, галантний іноземець із виправкою, як у кадета, «вбивав» ошелешених вінничан-зівак наповал… Коли наречені пішли у «перший танець», у ресторані всі зрозуміли секрет тієї виправки – він же професійний танцюрист!

Та ще й який. Вже пізніше розкрила секрет Аліна: Ольгерд — 8-разовий чемпіон по бальних танцях Норвегії…

– Але він мене не лише танцювати навчив, але й на лижі поставив. Бо тепер наш будинок поряд із гірськолижним курортом.

Так ми вперше познайомились із Ольгердом, вже законним чоловіком Аліни, який сплатив її кредити, розділив турботу про синів.

Де ж вона серед того світу прикутих до ліжка безумних інвалідів зустріла такого красеня?

– В останній день перебування там. В Осло живе мій однокурсник. Він уже громадянин Норвегії. Викладає в університеті, професор. Я знайшла його адресу, він виявив бажання зустрітись. Так і зависли у ресторані перед від’їздом.

Він прийшов зі своєю дружиною і Ольгердом — кузеном його дружини..

– Ось тоді я у неї і закохався… Вона була така беззахисна і ніжна, як квітка… Ну, я як нащадок рицарів вікінгів і став її захищати, — це вже жартує норвежець.

Як Аліна відгукується тепер про життя в Норвегії?

– Все страшенно дорого. Здається, вони штучно піднімають ціни, щоб не було засилля емігрантів… Пачка цигарок – 500 грн., пляшка коньяку — 5000… Але і зарплати – відповідні!

– Я так люблю Україну, ваш народ, — каже мені тепер при зустрічах Ольгерд. — У вас тут з нашими статками – казка, а не життя: все – за копійки.

А знаєш, коли я плачу? Коли чую ваші «Голос України», інші конкурси пісень. Ви унікальний народ, в якого співає душа… Мову не знаю, але яка музика, які голоси!

Ви такі добрі, людяні… А ось за ваші дороги, зарплати, пенсії вашій владі варто голови поскручувати…

– Ольгерд може ще випити, мало закусюючи, і курити. Бо саме так чоловіки в їхній країні, в переважній більшості, проводять вихідні… Мій син їхній Новий рік називає похоронами Старого року. Бо вони неговіркі.

Але найважче мені витримувати конкуренцію з мамою Ольгерда. Бо він мамин синочок. Має доповідати все, чим вона погодувала її 55-річне золотко. Періодично вони із батьком наїжджають до нас із перевірками.

Мама його – ще та баришня: все життя пропрацювала в уряді Норвегії. А тому, що таке контроль над владою, Ольгерд знає, як кажуть, з перших вуст…

Ще у них є дача біля Північного моря. Як вони відпочивають біля моря? Виносять стільці – вкриваються пуховими пледами, сидять і дихають. В їхніх же морях суцільний холод, там купаються моржі – не люди, а тварини… Але знаєте, що мене в цій полярній далечі одразу здивувало? Тут ніхто ніколи не закриває будинки на ключ… Якось ми із чоловіком повернулись від друзів. Лягли у велике ліжко в спальні. Раптом я намацую поряд жіночу ногу… Можете собі уявити, що я передумала. Включаю світло! А з нами вже не одна – дві дівчини сплять…

Невже він ось такий збоченець – пульсує мозок?.. Та ні, спить як убитий, і вони — поряд зі мною… Це я з ними бік у бік…

Підходжу до вирішення питання із українським напором… І тепер вже вони щось белькочуть із переляканими очима… Виявилось, що дівчата добряче випили і повертались додому, але преплутали будинки. Тому зайшли до нас… Лише після цього випадку чоловік зробив замок у будинку…

На чужині нелегко. Але я там знайшла чим зайнятись, досліджую історію королеви Єлизавети — з наших. Адже саме ця донька Ярослава Мудрого стала королевою Швеції та Норвегії.

При останній нашій зустрічі стався ще один курйозний випадок. Ольгерд сидів поряд зі мною і став обсипати мене компліментами… Потім гладити… Я сприйняла це як залицяння, тому поспішила делікатно помінятись місцями із моїм чоловіком. Аліна помітила і почала добродушно сміятись із Ольгердом… Тільки потім пояснила, що так у норвежців прийнято – гладити тих, кого поважаєш, і це зовсім не флірт, а вияв людського визнання…

Ось така доля, яку змінив один день чи навіть вечір. Як бачите, коханню і дійсно всі покоління підвладні. Тому зимою і літом, весною і восени, з першими юнацьким пушком на губах і сивиною на чолі – чекайте любові… Вона несподівано приходить… І навіть тоді, коли її зовсім не чекаєш. Здається, так співається у відомій пісні?!

З любов’ю, ведуча сторінки