Олександр Штоюнда у перші дні війни став на захист свободи і незалежності своєї держави. І всього, що він так любив: матусі, сестрички, племінниці, рідних, друзів, Заболотного, де народився, Кісниці, де виріс… Бо був справжнім військовим.
– До своєї мрії йшов самостійно і наполегливо: військовий ліцей, Львівська військова академія ім. Петра Сагайдачного. Далі – служба у військовій частині Білої Церкви. А потім – 2014-ий, рашистська агресія. «Маріуполь, Краснопартизанськ, Ізварино, Білокам’янка… 8 років… Він у мене виконував найважчі завдання. Таких людей повинні знати всі. Це взірець військового розвідника. Спи спокійно, брате. Біль… Співчуття рідним, близьким та побратимам. Помстимося! – обіцяє командир Саші.
27 травня був його останній бій у районі населеного пункту Велике Артакове Миколаївської області. А 29 травня мав би бути 34 день народження. Замість цього – неймовірне горе… Горе для мами, яка знесилено схилилася над домовиною зі своїм сином, сестри, яка втратила свого старшого братика, бойових побратимів, для яких майор Олександр Штоюнда був справжнім авторитетом, вірним другом. І професіоналом найвищого рівня. Підтвердження цьому – орден Богдана Хмельницького, нагрудний знак «За досягнення у військовій службі», «За службу державі», відзнака «За особисту мужність і відвагу», «За оборону Маріуполя».
Олександру встелили останню дорогу квітами, відспівали у місцевому храмі і з усіма військовими почестями поховали у рідній землі, яку він захищав до останнього подиху…
Редакція висловлює щирі співчуття родині загиблого Героя…
