«33-й» в щотижневому випуску газети, на сайті віддає шану кожному жителю м.Вінниці, Вінницької області. Всім, хто тут народився чи знаходить Вічний спокій. Наші герої заслуговують на найбільшу шану і увагу! І ми, хто живий, маємо розповісти світу, якою ціною Україна зупиняє навалу, яка загрожує і їм. Як життям, відібраним рашистами у найкращих синів і доньок, платить та наближає мир.

Вадим Бондар закрив собою 7 підлеглих

Бо він командир, а до своїх солдатів Вадим Бондар ставився, як до дітей. Він навіть взуття сиротам-воїнам купував, коли розлазилось у перші дні війни, за свої кошти…

Вадима відспівували 4 серпня у кафедральному Спасо-Преображенському соборі ПЦУ Вінниці. Прощались його рідні, друзі, однокласники. Кума Світлана розповіла, що він був великої душі людина. І майстер на всі руки. Вадим закінчив військове училище. Вже був цивільним, але в перші дні війни пішов добровольцем. Служив у Київській, Львівській областях. Загинув у Донецькій — під Покровськом. У ці дні рашисти саме там ведуть наймасованіший наступ.

Вадиму Бондарю було 54 роки. Він народився в Дашеві, що на Іллінеччині. Більшу частину свого життя прожив у Вінниці на Кореї. У Вадима Бондаря залишились дві доньки та дружина. У матері він був єдиним сином…

Дмитро Білоконь загинув у свій день народження

Йому виповнилося 27 років…

Хлопець служив три роки в зоні АТО, потім поїхав на заробітки у Польщу. Дізнавшись, що в Україну прийшла велика війна, він приїхав захищати Батьківщину від ворога.

29 липня під Бахмутом він перестав виходити на зв’язок… А вже 5 серпня воїна на колінах зустрічала Вінниця. У дворі його будинку в Тяжилові відбулося прощання зі славним сином України.

Волонтерка Ольга Харкіна розповіла, що Дмитро — син голови правління Спілки учасників бойових дій та ветеранів. І був період, коли син та батько воювали одночасно на схід­ ному фронті, в різних бригадах. Син був на посаді головного сержанту другої батареї протитанкового артилерійського дивізіону 72-гої ОМБр ім. Чорних Запорожців. І віддав життя за Україну у важких боях під Бахмутом…

Володимир Гунько повернувся з Іловайського котла і знову пішов воювати за український Донбас

– Вова загинув 31 липня в Бахмуті. Найкращий, як ніхто добрий і справедливий. Він допомагав всім і завжди. Майже 2 місяці шукав підрозділ, їздив до хлопців чи не щотижня, шукав зниклих побратимів. І 1,5 місяця добивався переводу в 58 бригаду. Добився. 23 липня приїхав в Бахмут. 31 загинув, — повідомила Марина Соколова.

Прощалися із Героєм у Києві в Михайлівському соборі. Поховали в Ободівці на Гайсинщині.

З капітаном Вадимом Гутніком прощалася Літинщина

Рідні розповідають, що Вадим з дитинства мріяв стати військовим. Свою ціль реалізував, вступивши до Інституту спеціального зв’язку та захисту інформації. Він присвятив своє життя військовій справі та служінню українському народу. 26 липня в результаті ворожого обстрілу обірвалося життя амбітного бійця, мужнього Захисника, командира групи управління та зв’язку спеціальної розвідки, капітана Збройних сил України…

Поки рідні під окупацією, ладижинці поховали Сергія Литвиненка

Виконуючи свій військовий обов’язок, під час артилерійського обстрілу загинув старший солдат однієї з військових частин Збройних сил України Сергій Литвиненко.

9 серпня на центральній площі Ладижина відбулася церемонія прощання з Героєм. Траурна процесія з тілом захисника України — на кілометри. Як стало відомо, хоч родичі загиблого Сергія Литвиненка поки на окупованій території, ладижинці з усіма почестями віддали шану захиснику України.

Із учня — у Воїни світла

Плаче за своїм вихованцем Сергієм Бандалюком вчителька з Нової Греблі:

– Вітання від Сергія звучало при кожній зустрічі протягом дня. Не важливо, чи два, чи двадцять разів проходив повз…. 7 серпня стало не добрим, днем, а пекучим, болючим аж до задухи. У цей день увірвалася страшна звістка, коли колеги кинули у нашу групу фото мужнього, дужого воїна у чорній рамці з написом «Вічна пам’ять Герою»… Пробач, Сергію, не впізнала. Часу, здається, небагато минуло, але ж яка велика прірва між двома твоїми образами: безтурботного школяра та непохитного, впевненого Воїна світла, бо навіть на цьому фото ти посміхаєшся. І від цього ще більше рветься серце. Спогади щемом ломлять груди: життєрадісний, вихований, порядний, вірний друг і душа компанії, добрий люблячий син, щирий молодший брат — це все ти, Сергію!

Через три місяці після загибелі поховали майора Олександра Шевчука

Його донька Юлія повідомила:

– Мій батько майор Олександр Сергійович Шевчук, вірний військовій присязі, в бою за нашу Батьківщину загинув 16 травня. Але тільки тепер ми можемо з ним гідно попрощатися.

Олександра Шевчука проводжали в останню путь 7 серпня сотні вінничан — знайомих і чужих, які прийшли віддати останню шану загиблому герою.

Із 23-річним воїном «Азову» прощалася Жмеринщина

6 серпня тут проводжали в останню путь загиблого Станіслава Джура-Соколовського.

– Він з перших днів російської окупації пішов на захист рідної землі. Хлопець був резервістом, у 2019-2022 роках проходив службу в рядах Нацгвардії. 9 квітня у Маріуполі жмеринчанин отримав поранення, несумісні із життям. Загинув наш Герой, Станіслав Анатолійович Джура-Соколовський, у званні старшого сержанта, ОЗСП «Азов» Національної гвардії України. Указом Президента нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).

Михайло був майстром по дереву, а став добровольцем

28 липня під час артилерійського обстрілу поблизу н.п. Невельське Покровського району Донецької області загинув 25-річний Михайло Красножон.

– До війни він був майстром з різьби по дереву та працював у столиці. Але війна обрала для хлопця нову дорогу. Він не міг стояти осторонь біди, що прийшла на нашу українську землю, а тому повернувся до рідного Гайсина і з перших днів війни, добровольцем гідно виконував свій військовий обов’язок перед Україною в лавах Збройних сил України. У невимовному горі сім’я нашого героя: мати, сестри, донька та син.

За загиблим братом плаче сестра і вся Вінниця

Ліна Солод у великому горі:

– Загинув мій рідненький, найдорожчий брат Олександр Кожушний. Як повірити в цю жорстоку реальність? Як перестати чекати зеленої цятки «онлайн» — що означало «Слава Богу – живий». Як усвідомити, що біль­ ше тебе не побачимо, не почуємо?… Пекучий біль, спустошення, смуток… Як далі без тебе? Вірю, що Господь приготував для тебе блаженне вічне життя, бо ти загинув, захищаючи нас.

Вінниця попрощалася із загиблим героєм 7 серпня на Алеї слави у Сабарові.

Павло Стахов загинув під Авдіївкою

Бершадська громада у жалобі… Тут попрощалися із мужнім, сильним захисником, відважним воїном, уродженцем села Усті — Павлом Стаховим. Він загинув 2 серпня на південній околиці населеного пункту Авдіївка. Павло разом з побратимами зупинили прорив ворога, який переступив лінію окопів та намагався увірватися до бліндажів, щоб захопити позиції. Своїми діями вони знищили ворогів — 9 рашистів, а решта відступили… Земляки і вся Україна у вічному боргу перед Павлом…

Володимира Павленка громада зустрічала навколішки

Живим коридором, стоячи на колінах, зустрічали жителі Оляниці, Тростянця, Северинівки загиблого Героя-захисника Володимира Павленка.

45-річний молодший сержант Павленко загинув на Донеччині 4 серпня за наше вільне майбутнє на рідній землі. Після повномасштабного вторгнення країни-вбивці, він став на захист України. Хоробро показав себе у боях на Миколаївщині та Херсонщині. Але ворожа куля снайпера обірвала його життя. Поховали Героя на кладовищі у його рідному селі Северинівці.

Під Херсоном загинув нагороджений президентом капітан Вадим Гутнік

У селі Дяківці провели церемонію поховання героя. Захисник України загинув 26 липня від рук російських окупантів, потрапивши у вогневу засідку поблизу села Андріївка Херсонської області.

І Василь Ляшко повернувся додому на щиті

Земляки з Мізяківських Хуторів розповідають, що Василь працював у Стрижавській виправній колонії, а згодом — у військових частинах. У 2014-му пішов боронити українську землю в зоні АТО. Від перших днів повномасштабного вторгнення приєднався до побратимів на фронті. Служив у окремій бригаді територіальної оборони у Запорізькій області. Командир відділення розвідувального взводу механізованого батальйону військової частини А4007, прапорщик, мужня, цілеспрямована людина. В Авдіївці 28-го липня потрапив під артилерійсько-мінометний обстріл, з якого, на жаль, не вийшов живим.

Всього лиш місяць не дожив до свого 45-го дня народження…

У Ладижині мама поховала 20-річного сина-фронтовика

У Ігоря Гончарука лише 9 червня був ювілей, а 29 липня його не стало…

Я маю свій «хрест» у цій війні, по краплинах збираю будь-яку інформацію про наших загиблих Героїв, оскільки, зрозуміло, що ніхто офіційно не розголошує такі дані… Так, може, не про всіх дізналася, можливо, десь помилилася з прізвищем, бо кожен раз, як пишу, не бачу літер за сльозами… І зараз от мене знову «порвало»… Пишу це не стільки як журналіст, а як мама чотирьох синів. Бо знову на полі бою загинув 20-річний юнак — Ігор Гончарук з Ладижина.

Коли почалася війна, Ігорю було 11-12 років. Ще дитина! І через те, що за 8 років не змогли зупинити рашистів, зараз ще зовсім юні хлопці і дівчата віддають свої життя… Ще й не ціловані дівчатами… Ще не відгодовані маминим борщем і пиріжками… Не отримавши бажаної освіти, роботи… Не побачивши світ… Хто хотів би такого майбутнього для своєї дитини? А ніхто…

Тому мені, як і, напевно, тій згорьованій мамі в Ладижині, не дають спокою питання: чому гинуть 20-річні діти? На очах досвідчених командирів, побратимів… Хто вирішив, що юному контрактнику вистачить декількох місяців «бойового досвіду», щоб відправляти його у гирло бойових дій? Генерали своїх дітей у штабах сховали, а чужих із сіл — на передок?! Де діти прокурорів, нардепів, суддів, олігархів?

Хочу, щоб на це запитання перед своєю совістю відповіли голови ОТГ, посадовці у вій­ ськкоматах, командири частин, досвідчені побратими, депутати всіх рівнів і кожен з нас! Чи все ми зробили, аби уберегти Ігоря і таких же юних захисників і захисниць України? Техніку, боєприпаси, зброю нам дають. А найкращих синів і доньок України більше не буде…

Коли верстався номер газети, стало відомо, що Вінниччина втратила ще одного свого воїна – Руслана Щепанського. У свої 50 він пішов на фронт, щоб не гинули діти…

Разом ми ще більше можемо вшанувати наших героїв розповідями про них тих, хто їх знав, був поряд. Повідомляйте нам про полеглих героїв на електронну адресу: gazeta@33kanal.com або на Viber, Telegram за номером (067)494-49-09