Жінка звернулася у поліцію, але там відповіли, що мало доказів. Свою боротьбу з корупцією у МСЕК пані Оксана вирішила зробити публічною. Записувала відео під час комісії, у кожному чиновницькому кабінеті і таки досягла справедливості.
Про свій важкий шлях боротьби за життя доньки і за законність Ксенія Піменова розповіла нашому кореспонденту.
– Юліанку під серцем носила без проблем, ніяких патологій, чудові аналізи під час вагітності. Але все найстрашніше відбулося під час пологів. Народжувала у Мурованокуриловецькій лікарні. Пологи приймала санітарка. Так, санітарка, бо наш лікар був на весіллі і приїхав п’яний… У медичній карточці написали «стрімкі пологи». Це були другі мої пологи, і дівчинка з’явилася на світ через 5 годин. Але це не причина для тієї біди, що сталася…
В результаті таких страшних пологів у Юліанки — черепно-мозкова травма, численні гематоми голови, зміщена щелепа…
Я почула важкі діагнози, ніхто не вірив, що вона буде ходити чи навіть говорити… Але усі ці 24 роки її життя роблю усе можливе і неможливе, щоб Юліанка розвивалася. Приватні лікарі, дороговартісні заняття з психіатрами, логопедами, педіатрами. Поки я буду жити, Юліанка буде усім забезпечена. Але я повинна подбати про її статус, аби вона хоч якісь копійки та гарантії мала в подальшому. Тому ми регулярно проходили обстеження, курс лікування, щоб нас направили на МСЕК. Кожен раз це було важко і для Юліанки, і для мене, але іншого шляху не було.
Так, коли донечці було 18, я ледь її не втратила
У лікарні хворим дітям давали психотропні, щоб вони більш спокійні були і спали, а у Юліанки була алергія на цей препарат. Я попередила лікарів, але вони десь не переказали один одному, і в доньки стався анафілактичний шок... Вмовила більше не давати дитині ці медикаменти, бо вона у мене тиха, спокійна. Її не треба було закривати у палаті з гратами, як це робили для інших. А тоді важких пацієнтів заводили в палати, роздягали, давали якось одежину, на три розміри більшу, і закривали. Увесь цей час вони були без зв’язку з мамами... Уже пізніше нам дозволили бути на денному стаціонарі. Я щодня привозила Юліанку в лікарню і проходила з нею усі процедури. Але за всі ці роки мені навіть медичну карточку дитини жодного разу на руки не дали, жодного аналізу її не бачила, тому навіть оспорювати нічого не могла. Усе з лікарні передавали на МСЕК.
А там справжній бардак...
До 18 років Юліанка мала статус «інвалід дитинства», а потім потрібно проходити перекомісію. Я знала від інших мамочок, що за інвалідність вимагають гроші. Але жодного разу не платила. Та у минулому році одна з членів комісії із «чесними очима», як прізвище та ім’я її — не знаю, бо жоден з них не представляється, немає ні таблички на дверях, ні бейджика, запропонувала нам схему. За продовження інвалідності потрібно було заплатити 5 тис. грн, а за пожиттєву групу — тисячу доларів. Кошти потрібно було принести до 15-ої години того ж дня...
Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати
Вийшла з того кабінету і одразу викликала поліцію. До вечора давала пояснення правоохоронцям. Наступного дня мене уже з мікрофоном та міченими купюрами відправляють знову у МСЕК на Пирогова, 109. Жінка, яка вчора у мене вимагала гроші, запитує, скільки я принесла — п’ять чи одну... Але тут підбігає голова комісії, її забирає, а мене з агресією виштовхує з приміщення... Було зрозуміло, що вона все знає, її попередили. Думаю, у голови комісії МСЕК скрізь зв’язки свої... У поліції мені сказали, що доказів замало... В результаті Юліанці лише на рік продовжили групу.
І ось зараз ми знову приходимо на перекомісію. Не знала, що під час ковіду і зараз, під час війни, спрощена процедура. Нікому про це ні слова. Мамочки тягнуть дітей з собою і годинами просиджують під кабінетом. Так і ми. Зранку ще записалися в чергу, але як тільки нас члени комісії побачили в коридорі, почали ігнорити. Викликають усіх, хто за нами, а нам: «Почекайте!»
Ми довго і терпляче чекали, черга закінчується, а нас не викликають. Тоді я увімкнула камеру на телефон і без запрошення зайшла з Юліанкою у кабінет. Там сиділа та сама жінка з «чесними очима», яка пропонувала нам схему за гроші. Я прямо її запитала, чому за тисячу доларів вони дають пожиттєву інвалідність, а за показами і за діагнозом не дають... Я не скандалила, але терпіти ці знущання вже також не могла.
З кабінету МСЕК пішли по чиновницьких кабінетах — спочатку в міську раду, потім в обласну
Мене направили до начальниці управління соціально-гуманітарної політики Людмили Грабович. Знову ж таки на камеру записала нашу розмову, бо вже нікому не вірю. Відео моїх поневірянь у МСЕК і по чиновниках оприлюднила у себе на сторінці і навіть не чекала на таку реакцію. Мені почали писати сотні таких же мамочок, в яких також вимагали гроші. Одна жінка з Могилева-Подільського має 18-річного сина, але він в неї навіть не розмовляє, та попри психічні вади його хочуть мобілізувати... Матері пишуть, як їхніх дітей на тих комісіях мучать. І я вірю, бо для моєї Юліанки це також кожен раз стрес.
Після такого розголосу мене знову запросила на зустріч пані Грабович. І повідомила, що дійсно по усіх документах Юліанці можна призначати ІІ групу пожиттєво. Так, це для нас маленька перемога! Бо нехай навіть ця копійчана пенсія, але моя дитина зможе купити шматок хліба. Не ліки, звичайно, бо хоч і маємо пільги за законом, але нічого, окрім валеріанки, по знижці нам не пропонують. Тому Юліанка за власним бажанням виготовляє прикраси і продає. За ці кошти в тому числі й купуємо дороговартісні медикаменти, оплачуємо заняття в приватних клініках, після яких донечці дійсно стає краще.
Впевнена, що МСЕК — це дуже закрита і корумпована система. Щоб туди запустити «свіже повітря», потрібна громадськість. Можливо, навіть хтось з батьків, хто пройшов усі ці кола пекла, має її очолити. Тільки так ми зможемо щось змінити, — впевнена Ксенія Піменова.
Вислухала Людмила ПОЛІЩУК
