– У кожної людини є вирішальні моменти життя, які можуть змінити його хід. Що Ви вважаєте вирішальним у житті?

– Я відніс би до цього три основні моменти: професія, одруження і робота. Вибір професії мною було сформовано прикладом батьків: мами як медичної сестри та батька як ветеринарного лікаря. Я обрав лікування людей. У виборі професії перемогла любов до людей, потяг до науки, магія мистецтва медицини. Мій батько, до речі, мріяв бути фізіологом, а став хірургом. Сталося так, що я через роки втілив його бажання і реалізував себе у цій сфері — фізіологія людини. Все своє життя присвятив нейрофізіології — тому що це наука майбутнього, саме вона забезпечить людству значний прогрес. Вже зараз ми говоримо про штучний інтелект, про розумне керування роботою серця, нирок, печінки і навіть мозку. Щодо роботи, моя доля пов’язана вже 43 роки з нашим університетом: від студента до проректора з наукової роботи. Я гордий тим, що брав безпосередню участь у зміцненні медичного інституту, перетворення його в Національний університет, наразі є частиною його життя. В студентські роки захопився науковою роботою на кафедрі нормальної фізіології: гурток, доповіді, конференції, робота в науково-дослідних інститутах країни. Колектив кафедри — надзвичайно творчий, тут ми могли проявити себе як експериментатори, слухати лекції відомих вчених, зокрема Миколи Амосова, Пилипа Сєркова, Віктора Фанарджяна. Ме­не надихали до життя і науки наші вчителі: Ніна Василівна Братусь, Василь Максимович Мороз, Ольга Василівна Левчук. Невід’ємною частиною мого студентського життя була робота в знаменитому Інтерклубі, СТЕМі. Саме ці захоплення зробили нас згуртованими, ми досі спілкуємось, підтримуємо один одного. Після закінчення Вінницького медичного інституту та інтернатури повернувся на рідну кафедру. І шлях мій від лаборанта, асистента, аспіранта, доцента до професора; в університеті працював секретарем приймальної комісії, заступником декана та деканом, з 2016 року є проректором з наукової роботи. Моїм науковим батьком, наставником у житті є академік Василь Максимович Мороз. Спочатку під його керівництвом захистив кандидатську. Потім докторська дисертація — встановили новий механізм діяльності нервової системи — принцип «парних нейронів». Фізіологія людини — фундаментальна наука, на якій базується вся практична медицина, адже Нобелівська премія в нашій галузі так і називається — «з фізіології та медицини».

– Вам вдалось всі поставлені завдання здійснити у житті?

– Зміс­том свого профе­сійного життя вважаю працю на фундаментальну науку та розвиток університету. Одразу, як став проректором з наукової роботи, увійшов до оперативної групи з розробки програми підготовки доктора філософії, якою керував ректор Василь Мороз, творчо працювали Оксана Серебренікова, Ольга Драчук, Алла Кондратюк, професор Юрій Мостовой. Ми успішно пройшли акредитацію ас­пірантури з 5 спеціальностей. Це велике досягнення, результатом якого стало формування нового типу науковця, здатного діяти творчо, самостійно, сучасно, згідно з критеріями наукової новизни, академічної доброчесності, практичної значимості.

Я пишаюсь і своїми аспірантами, які працюють і у ВНМУ, і у Паризькому та Стокгольмському інститутах фізіології. На посаду проректора я прийшов з ідеєю цифровізувати наукову роботу: працював над впровадженням сучасних способів вимі­рювання її показників, аналізу та оцінки. Мені вдалося допомогти співробітникам зареєструватися в наукометричних базах Scopus, Web of Science, Google Scholar, оцінити свої наукові здобутки, використовуючи індекс Гірша. Це дало змогу підняти університет за цим показником від Н=5 (у 2016) до Н=30 на сьогоднішній день, при цьому публікаційна активність співробітників зросла у три рази. Тому сьогодні ми можемо призначати рецензентів, опонентів, визначати провідних науковців керівниками дослідних робіт, це особливо важливо для НДР, що фінансуються державою.

– Що Ви вважаєте важливими моментами в діяльності університету?

– Безумовно, налагодження міжнародної наукової співпраці, міжнародна мобільність молодих вчених, академічна мобільність викладачів і студентів, отримання грантів. За приклад беру міжнародне стажування Василя Максимовича у всесвітньовідомій лабораторії професора Яна Буреша в Празі. Звідти доцент Мороз привіз матеріал для докторської дисертації, ідею комп’ю­теризації університету та програми «СКІФ», у подальшому реалізував задумане. Для мене знаковою була робота в лабораторії професора Веріті Браун університету Сент-Ендрюс, Шотландія. Прагну налагоджувати співпрацю з європейськими уні­верситетами для стажування молодих перспективних науковців. За час роботи проректором з наукової роботи ВНМУ отримав грант програми «Горизонт-2020» з вивчення туберкульозу, проєкти програми ЕРАЗМУС+, співпраця з університетом Anglia Ruskin University в Кембриджі, участь в міжнародному проєкті «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти», робота в експертній комісії з підготовки законопроєкту про наукову діяльність, утворення польської філії Міжнародної академії інтегративної антропології. У нас налагоджено взаємодію з багатьма уні­верситетами, особливо тісна взаємодія з вінницькими ЗВО: Національним технічним університетом, Донецьким національним університетом імені Василя Стуса. За роки моєї роботи вдалося створити курси нових дисциплін, які зараз я читаю: «Академічна доброчесність» та «Публікаційна активність і наукометричні бази даних». Тісно співпрацюю зі студентським науковим товариством та отримую задоволення від спілкування з творчими особистостями, допомагаю їм у науковому становленні. Критично ставлюся до своєї роботи. Хотів би мати краще оснащені сучасним обладнанням наукові лабораторії. Вважаю справедливим диференційовану доплату за наукову працю, адекватну внеску кожного.

– Що Ви вважаєте традиціями ВНМУ?

– Вінницькому медичному університету більше 100 років. Вважаю, що репутація, визнання та життя університету тримаються на традиціях і залежать від «капітана» нашого «корабля». Перше — це повага до попередніх поколінь. Ціную великий досвід та багаторічну роботу в університеті, сподіваюсь на передачу ними знань і дос­віду молоді. Друге — це пос­тійна робота над перспективами розвитку. Світ змінюється дуже динамічно. Потрібно випереджати час, бачити актуальність наукових розробок, здатних відповідати сучасним вимогам. Третє – повага до студентства. Ми цінуємо, що абітурієнти віддають перевагу нашому університету. Зі свого боку, намагаємось зробити все, щоб ця довіра виправдовувалась. Якість навчання, комфортні, дружні стосунки мають будуватися на взаємоповазі і співпраці.

Боротьба з корупцією — це пріоритетне завдання не лише моє особисто, але і нашої країни загалом, яка після війни має очиститися і почати боротьбу за якісне життя і високі стандарти освіти, зокрема медичної. Я вірю у наш колектив і впевнений, що разом ми піднімемо планку рівня освіти в медицині.

Свою місію бачу в іннова­ційному розвитку університету, інтегрованого в освітнє, наукове та медичне середовище на засадах сучасних моделей менеджменту та економіки. Пріоритетним вважаю, по-перше, працю на Перемогу України, по-друге, зберегти колектив, захистити інтереси кожного працівника, по-третє, надати студентам реальну владу у вирішенні їх питань, збільшити контингент студентів, по-четверте, реальне збільшення матеріальних винагород за ефективну працю, по-п’яте, на законодавчому рівні підняти статус унікальної категорії, яка поєднує компетентності: викладач-клініцист-науковець, по-шосте, вивести університет на достойний міжнародний рівень за якістю освіти, міжнародним визнанням диплому, залученням у європейський освітній і науковий простір.

– Що Вас надихає?

– Люблю перебувати в сімейному колі, спілкуватися з онуками, із задоволенням прищеплюю дерева в саду. Люблю вивчати історію, відвідувати театр, грати в шахи і теніс, плавати, збирати гриби, захоплююсь фотографією. Від усіх цих справ набираюсь сил для нових звершень.

Спілкувалась
Олена ПАВЛЮК

Василь МОРОЗ: «Для мене університет — не просто навчальний заклад, а Храм, до якого щоранку йдеш з тривогою і щастям у серці. Без нього не уявляю життя.

Не тільки поважаю і люблю — я обожнюю наш колектив і студентство». З цією думкою я працював все життя, і мені хочеться, щоб мій продовжувач справи так само ставився до університету, як я. Зараз момент істини для всіх викладачів, студентів, працівників для долі університету. В усьому має бути чесність, відкритість, повага та вільне висловлювання думки.

Мені дуже хотілося, щоб новий ректор з таким же трепетом ставився до Alma mater, колективу співробітників і студентів, як я. Колектив може працювати успішно тільки тоді, коли ректором створена обстановка доброзичливості, великої поваги до кожного співробітника та студента. Щоб кожен приходив в університет як до власної домівки, мав можливість в спокійній, дружній атмосфері реалізувати свій творчий потенціал. Для цього потрібно, щоб керівник був доброю, чесною людиною та любив людей. Через це я підтримую кандидатуру професора Олега Власенка, якому притаманні такі риси і якого я знаю більше сорока років.

Олег Володимирович пройшов усі щаблі кафедральної та адміністративної роботи, знає всі нюанси діяльності університету. На посаді проректора втілив новації в аспірантурі, увів критерії наукової активності, забезпечив залучення молоді до наукової роботи, сприяв значному підвищенню публікаційної активності, оснащенню та атестації лабораторій, залученню міжнародних грантів. Він — людина слова.

Я закликаю колектив університету і студентство до підтримки кандидатури професора Власенка на виборах ректора.

З повагою – Василь МОРОЗ, доктор медичних наук, професор,
академік НАМНУ, Герой України, ректор Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова з 1988 по 2023 рр.