За тиждень у Вінницькому медуніверситеті вибори ректора. Вперше з 1988 року буде не один кандидат. Вікторія Петрушенко, Олег Власенко, Світлана Жук – із трьох професорів 12 вересня мають зробити вибір колектив і студенти.
Із 20 січня Вікторія Петрушенко виконувала обов’язки ректора. Вона займала місце Василя Мороза — на початку року у нього закінчився контракт.
35 років він був незмінним ректором Вінницького медуніверситету.
Наступного тижня, у вівторок, буде новий ректор, якщо не буде другого туру.
«Це не просто вибори – це цивілізаційний розлом» — так уже називають ці вибори.
Про «коханців», плагіат, міністерську перевірку та квіти для Мороза – із Вікторією Петрушенко.
Анонімки, скарги, перевірка МОЗ
– Чому саме Ви виконували обов’язки ректора?
– У мене були співбесіди з міністром Віктором Ляшком. І не тільки зі мною — були кандидати з інших міст.
– Одразу після призначення у соцмережах публічно винесли ваш скандал з проректором…
– Скандалу немає. Його штучно створили і транслюють.
Що трапилось? 21 лютого відбулись вибори голови вченої ради університету, де балотувався проректор і я. Вибрали мене: 78% підтримки. І почалось…
Сьогодні проректор теж є кандидатом на посаду ректора.
Чесним шляхом боротися зі мною не можуть, тому у соцмережах. І анонімно. Зовсім абсурдною була ідея за день до виборів голови вченої ради розсилати на ватсап нібито від мене «компромат» на мене, з моєю фотографією…
– Вам відомо, хто це зробив?
– Так. Потім мені зізнались, чиє замовлення виконували.
– Цікаво, а за Морозом з університету пішли його люди? Є такі, які не захотіли з Вами працювати?
– Ні, всі залишились. Лише проректорку з навчальної роботи перевела на іншу посаду. Власне, вона сама захотіла.
– Суд і плагіат. Це те, що тиждень обговорюють не лише у медуніверситеті. І не лише у Вінниці. «Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти суд заборонив ухвалювати будь-яке рішення стосовно плагіату в дисертації та науковій статті Вікторії Петрушенко».
– Я сама звернулась в суд, щоб нарешті закрити історію «плагіту». На момент захисту дисертації законодавство не передбачало поняття «академічний плагіат». А всі ці спекуляції напередодні виборів… Мої наукові роботи давно перечитані не один раз. І не вчора я захистилась. Але чомусь не цікавляться іншим: чому у Вінницькому медуніверситеті лише один академік Національної академії медичних наук України і немає навіть членкорів?
– Один – це Василь Мороз?
– Звісно.
«Новий Батерфляй» на базі медуніверу?
– Окрім викладацького складу, ректора вибиратимуть і студенти?
– Так, усі шість тисяч студентів беруть участь у голосуванні.
– На Вашу думку, чому настільки заполітизовані ці вибори?
– Я можу лише здогадуватись. Медуніверситет – це не лише центральний корпус. Є ще один корпус по вулиці Стуса, який, по суті, просто стоїть вже п’ять років. Офіційно — на капремонті. У мене була ідея зробити там діагностичний центр, а кафедри філософії та історії перенести в інше місце. Та коли почала займатися цим, то вирішила перевірити перший поверх, де колись була навчальна стоматологія. Виявилось, що там чимало порушень будівельних норм. І тепер, коли треба ввести приміщення в експлуатацію, мусимо заново переробити проєктно-кошторисну документацію, аби внести зміни у цей проєкт і зробити ту саму стоматологію, як вона має бути за нормами.
– Чому так сталось?
– У січні був останній раунд перемовин про приватизацію деяких приміщень університету. І одне з них – корпус по вулиці Стуса. Підготували проєкт змін до Закону про освіту, в якому йдеться, що приміщення навчальних закладів, які не використовують протягом трьох років навчальних процесів, можуть бути приватизовані.
А це чотири поверхи — велике приміщення, ззовні все відремонтовано, плитка, клумба, пандус… Щодо приватизації почали працювати за часів президентства Порошенка. Не встигли… І тепер, коли почалась війна, все заново почали рухати. Наскільки мені відомо, з приватним вузом хотіли зробити консорціум.
Крім цього, така сама історія із оздоровчим центром у Сокільці, який теж стояв «заморожений». Він заростав бур’янами, валився… Так його готували до приватизації. Як казали, хотіли «зробити новий «Батерфляй»». У Сокільці шикарний ландшафт, річка…
Разом із студентами ми там все відшкрябали, пофарбували, відремонтували сходи. Капремонтом це не назвеш, але як могли, своїми силами…. 4 березня туди заїхала перша зміна. Студенти влітку відпочивали там, провели вишкіл-2023, лекції, тренінги. У Сокільці вони були щасливі, бо вийшли після ковіду, стільки часу просиділи на дистанційному навчанні.
«До ковіду іноземний студент платив $5000 за рік»
– Скільки грошей дають університету іноземні студенти?
– У мирний час (до ковіду) один іноземний студент платив 5000 доларів в рік. У нас було три тисячі таких студентів. Тепер залишилось тисяча, і ціну за навчання зменшили вдвічі.
Так, іноземні студенти – це наші кошти. 30% коштів університету – бюджетні, 70% — спецфонд.
У серпні домовились із Іраком про створення нашої філії у Багдадському університеті: вінницькі викладачі там рік вчитимуть українській мові, біології, хімії… Попередня така домовленість є і з Марокко. Сподіваюсь, що якщо ми це зробимо цього року, то наступного у нас буде достатньо іноземних студентів.
Іде боротьба і за індійських студентів: Індія дещо змінила вимоги до медичної освіти – п’ятирічна освіта плюс шостий рік — практика, а у нас — шестирічна освіта плюс практика. Відповідно нам потрібно змінити систему і програму, аби не втратити їх.
Між іншим, цього року вдвічі збільшили кількість бюджетників за спеціальністю «Медична психологія» – з 15 до 30.
– А яке місце займає наш медуніверситет в українському рейтингу?
– Якщо у 2010 році ми ділили 2-3 місце серед медичних вузів, а Тернопіль був на останньому місці, то тепер Тернопіль на тому місці, де були ми, а ми на тому місці, де вони.
– Чому?!
– Зміни, які потрібно робити, я бачила ще у 2012 році. І я про них говорила… У відповідь чула: «У нас все добре».
А в 2017-му у Тернопільський університет прийшов новий ректор, і все змінилось за 5 років. У нас теж могло так бути… Але ми йшли в нікуди. На жаль…
– Дві доньки Мороза сьогодні працюють в університеті. Розповідають, що перед призначенням Вас на посаду в.о. був великий скандал, свідками якого стали студенти.
– Такого не було! Ми з доньками абсолютно чемно спілкуємось. У всякому випадку, без ексцесів на людях. Ніхто нікого не звинувачував, скандалів ніхто нікому не робив. На навчальній раді Ольгу Василівну привітала з днем народження. У день університету відзначила грамотами – обох.
Багато придумують… Я чула, ніби всіх пенсіонерів звільнити мала — більше 100 працівників, але я всім продовжила контракт ще в червні.
У мене є ціла папка зі скаргами на мене. Приїжджала комісія з Києва. Перевіряла… Анонімки на МОЗ писали, чия я тільки «коханка» не була… Було б смішно, якби не було так сумно.
Бо я виграла вибори голови вченої ради – пишуть, що підкупила. А у мене було 78% голосів, у проректора — 15%. Стільки бруду ллють, що емоційно важко…
Я одружена. Хоча ніколи не афішувала своє особисте життя, вважаю, що це моє приватне. З 1996 року у мене один чоловік, спільна дитина.
Плітки розповсюджують декомпенсовані люди – не компенсовані у чомусь.
– А як Ваш чоловік реагує?
– Сказав: «Я тебе знаю, не звертай уваги». Він — музикант, йому нецікаво навіть слухати ці всі надумані речі.
«Кафедра ендоскопічної і серцевої судинної хірургії – моє дітище»
– Чи правда, що для Вас компромісом на виборах може стати, знову ж таки, Василь Мороз: Ви його берете собі радником?
– Так, чула цю історію. Ви йому стільки уваги приділяєте… Так, мені пропонували взяти його почесним радником із збереженням зарплати із спецфонду (майже 50 тис. грн), дати йому кабінет, службовий автомобіль і водія відповідно. А! Ще він має представляти університет, приймати людей і бути залучений до розподілу фінансів університету.
Але таку пропозицію на обговорення не виносили.
– До речі, як Вас Василь Максимович привітав з призначенням?
– Не вітав.
– Але на фото, коли Вас представляли, були квіти…
– Це я йому подарувала два букети – один з кафедри принесли і від мене один.
А він – жодного. Він сказав, що зробив все, щоб мене тут не було. Власне, так і було…
У 2016 році мене звільнив з університету – закінчився контракт. Але звільнив із порушенням, тому ми з ним домовились, що я не подаю в суд, але йду на кафедру. І так я створила нову кафедру — з нуля.
Це кафедра ендоскопічної і серцевої судинної хірургії, мені багато допоміг Василь Лазоришинець — директор Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова.
Ми зробили найкращу ендоскопію в області. Це моє дітище. Багато технологій з колективом привезли. Оцей Центр високоспеціалізованої ендоскопічної діагностики та лікування (шлунково-кишкових кровотеч) у Пироговській лікарні створено моєю кафедрою і є нашою клінічною базою. Про це ж ніхто не говорить…
– Звідки у Вас такі амбіції стати саме ректором, могли б присвятити себе науці, займались викладацькою діяльністю, професор медичних наук?
– Я хочу зробити наш медуніверситет на рівні тих, які бачила в Європі. У мене є бачення, є команда. Якби навколо мене не було людей, які мають те саме бажання, що і я, то, може б, і не пішла на цю посаду. Є молоді, амбіційні, класні фахівці – є з ким йти вперед.
Останні п’ять років для університету був шлях в нікуди — немає розвитку, немає інноваційних методів, нема нових спеціальностей. Цього року нарешті є.
Нам треба рухатися в ногу з часом – це ж медицина. Всі чекаємо змін.
Війна мала всі шанси знищити медичну систему, але натомість підштовхнула до поступу – швидко почали шукати ефективні рішення, розвиватися.
У нас є результат роботи за півроку: ВНМУ посів 18 місце в зведеному рейтингу акредитації освітніх програм серед усіх закладів вищої освіти України – ми попереду усіх медуніверситетів.
Уперше у ТОП-1000 глобального рейтингу активності ректорів, залишивши позаду Потсдамський, Гданський, Нантський університети тощо.
Наш університет посів перше місце серед українських закладів вищої медичної освіти за кількістю добровольців-викладачів, що вирушать на Схід і Південь України для відновлення медичної інфраструктури деокупованих і постраждалих регіонів. Колеги матимуть власну «ділянку» лікувальної роботи на теренах Херсонщини, Миколаївщини, Запоріжжя.
Я безмежно вдячна усім, що працюємо не заради власних амбіцій, а заради спільної мети. Люди із старої команди допомагають мені — вони на своєму місці.
– Ви особисто за що вдячні Василю Максимовичу?
– Василь Максимович зробив мене такою, якою я є зараз. 13 років мене заґартовував.
– В одному із своїх інтерв’ю Ви розповідали про свої враження про фестиваль оперної музики в Італії «Музика світу—2002» (є і ця сторінка в біографії). Після трьох тижнів виступів отримали гран-прі, але про перемогу зрозуміли лише, коли глядачі та співаки почали підходити із словами «бравіссімо». Посада ректора — теж як гран-прі?
– Ні, це зовсім інший фестиваль ))) Тут гран-прі – врятовані людські життя. І якщо я можу комусь у цьому допомогти, то незалежно від займаної посади. А ректор – це більші можливості передати знання. Українська нація має бути здоровою, нам треба допомогти пережити людям війну. Знаєте, Микола Пирогов виніс в епіграф до статті «Питання життя» свою цитату: «До чого ви готуєте свого сина? – хтось запитав мене. Бути людиною, – відповів я». Це і є моє гран-прі.
Олександр Кириленко, пресслужба
