65 років тому на екрани вийшли «Тіні забутих предків». Фільм отримав 28 призів у 21 країні. А геніальний режисер — тюремне ув’язнення «за мужелозтво».

«Тіні забутих предків». У міжнародному прокаті «Дикі коні вогню» — це колоритна версія українських Ромео та Джульєтти…

Мало хто знає, що саме на його презентації українські митці Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус заявили про переслідування української мови, культури і патріотів у СРСР. Три з центральних героїв цього дійства мали відношення до Вінниччини. Вінничанин Василь Стус був закатований у мордовських таборах. Сергій Параджанов та В’ячеслав Чорновіл «мотали» у вінницьких зонах терміни ув’язнення.

Особливою була стаття у кінорежисера «Тіней забутих предків» вірменина Сергія Параджанова. Адже сидів він у декількох зонах Вінниччини за дуже принизливою статтею «за мужелозтво та зґвалтування»… і навіть не жінки, а чоловіка… Кажуть, справа у 1973 році була «шита білими нитками». І Параджанов зґвалтування категорично заперечував. Хоча якийсь дуже «розумний» адвокат підказав йому зізнатися у бісексуалізмі. Бо, мовляв, все одно впаяють тобі статтю — 5 просто «за мужелозтво». До 12-ти – ще і за зґвалтування.

… Суд присудив 5 років ув’яз­нення. Його він і відбував у Вінницькій тюрмі та Стрижавській колонії. Кажуть, що і в Губник його перекидали… Чи ховали від міжнародної спільноти?

Я мала можливість поспілкуватись із так званим «кумом» Стрижавської колонії. Тобто заступником начальника колонії з оперативної роботи та генералом і екскерівником УМВС Вінниччини Віктором Тяжловим. Він прибув на Вінниччину із Донецька і добре знав цю справу.

– Це була дуже небезпечна і дуже принизлива стаття. Бо ви ж знаєте, що такі люди в тюрмі вже носять статус «опущених». Їх можуть ґвалтувати «блатні», сидять вони окремо навіть у їдальні. За так званим «пітушиним» столом. Це була як каста недоторканних в Індії. Ніхто із зеків навіть ліки чи чашку води в лі­карні не мав права такому подати, руку — взагалі не обговорюється… У таких випадках той, хто подав, стає автоматично «пітухом»… — ділився не для преси «кум».

Так, режисеру дуже важко було в такому статусі відбувати покарання… І він робив спробу самогубства.

– На керівництво часто, через дзвінки від зару­біжних його друзів, виходили прохачі — полегшити йому умови. Виходили і на паханів. Але зона є зона — там свої закони! І тут ніякі винятки не діяли. Ми, розуміючи це, ізолювали його подалі від контингенту. І далі він був на зоні «шнирем», тобто двірником. Підмітав двір… У камерах — не мав права… Бо ж знаєте, що в зонах та тюрмах існують свої закони, і таким місце, як тут висловлюються, «біля параші»…

Дуже вже хтось по-чорному мстився Параджанову!

Чому його так часто перекидали із зони в тюрму, далі — в іншу зону? Закінчив він достроково відбувати перший термін в Перекопницькій колонії. Тепер — це тимчасово окупована територія ОРДЛО.

За версією «тюремників», Параджанова переміщали з колонії в колонію, щоб ізолювати від знущань… І після спроби самогубства.

За версією правозахисників, його «ховали», щоб не знайшли, чи була волокита із поданнями на помилування та перегляд справи…

Сергій Параджанов був учнем О. Довженка. До речі, знаменитий фільм знімав відомий оператор та пізніше кінорежисер Юрій Іллєнко, тодішній чоловік легендарної Лариси Кадочнікової, головної героїні фільму. Батько екснардепа Андрія Іллєнка. І тут — ціла історія!

Розуміючи наругу, якій під­дається Параджанов, його київські та московські друзі розвернули кампанію світового масштабу. Її підтримали Фелліні і Тарковський, Годар, Мастроянні.. Ініціювала її муза Маяковського Ліля Брік. Кажуть, що рішення про звільнення Сергія особисто ухвалював Леонід Бреж­нєв на прохання французького письменника Луї Арагона, дружиною якого була сестра Лілі.

У житті Сергія було і дві жінки. Історія першого кохання із молдавською красунею і красива, і трагічна. Батьки, знаючи, що донька хоче вийти заміж не по їхній волі, почали вимагати викуп. Батько Параджанова також був проти їхніх стосунків. Тому гроші виплачувати відмовився. І тоді рідні брати його коханої «за заборонену любов» кинули її під поїзд… Може, саме тому всім серцем відчув трагедію кохання гуцулів Марічки й Івана з ворогуючих між собою родин…

З другою дружиною Світланою він прожив 6 років. У 1962 розлучився, за 11 років до ув’яз­нення. У шлюбі народився син Сурен.

А вже з другої зони, «за Любимова та Висоцького», його випросила поетеса Белла Ахмадулліна у Шеварднадзе. У 1990 році Сергій Параджанов помер від раку легенів.

У Піщанській тюрмі сидів ще один відомий дисидент і рухівець — В’ячеслав Чорновіл. Але вже за політичною статтею.