Недовго попрацював агрономом у рідному селі, а з 1976 року і до сьогодні – незмінний керівник спочатку колгоспу, а нині — сільськогосподарського виробничого кооперативу «Маяк» с. Медівка, що на Оратівщині.

— Коли відбувалась реорганізація колгоспів, можна було, розпаювавши землю, зруйнувати господарство, розбазарити все, що покоління медівчан створювали власною працею. Але залишити своїх односельців без роботи, без засобів існування я не міг. Так і виникла ідея організації сільськогосподарського виробничого кооперативу.

– А чи правда, що Ви із тих небагатьох колишніх керівників господарств, котрий не «прирізав» собі у власність шмат колгоспної землі?

— Як і всі решта засновників СВК, маю земельний пай 2,64 га. На більше ніколи не претендував, оскільки добре розумію, що приклад керівника став би сигналом для решти і господарства на сьогодні уже не існувало б.

— Навіть у найскрутніші періоди знаходили можливість забезпечити сталий економічний і соціальний розвиток села?

— Так, особливо важким був 1991 рік. Не було збуту власної продукції, не вистачало паливно-мастильних матеріалів, засобів підживлення та захисту рослин. Щоб мати обігові кошти, створювали підсобні підприємства: цехи з виробництва ковбас, масла, облаштовували теплиці, продукцію продавали на ринках обласного центру. Це забезпечувало зайнятість селян та і певні кошти надходили до господарства. З часом частину з цих цехів, не маючи можливість конкурувати з великими спеціалізованими підприємствами, довелось ліквідувати, але у певний період вони допомогли господарству вижити.

— А правда, що Медівка – чи не єдине село у районі, де немає «заробітчан» за кордоном?

— Шукають люди заробітку не від доброго життя. Було і у нас дві сім’ї, які спробували нелегкого хліба на чужині, але і вони сьогодні у селі. Всього ж маємо 135 працюючих (це найбільша кількість у районі: на 1000 га – 78 працюючих), окрім того, медівчани активно займаються і присадибним господарством – лише корів у жителів села більше двох сотень.

Якщо у людини є можливість забезпечити себе, свою родину, працюючи дома, то причин для виїзду на заробітки немає. Маємо у обробітку 1726 га землі, ферма ВРХ нараховує понад 600 голів. Працюють млин, пекарня, олійня, крупорушка, пилорама, три торгівельні точки, пасіка – їх послугами користуються також і жителі навколишніх сіл. Хліб, до речі власного виробництва, продаємо за ціною 8 гривень. Підприємства ці не є прибутковими, але вони вкрай необхідні для селян.

– Результати праці селянина, на жаль, не завжди адекватно сприймаються, як на сьогодні можна оцінити стан справ?

– Про загальні підсумки цього року говорити ще занадто рано, проте негативні тенденції, що виникли унаслідок несприятливих погодних умов, уже зрозумілі. Якщо минулого 2019 року урожайність зернових склала 88,7 ц/га, зокрема озимої пшениці – 71,5 ц/га, ярого ячменю – 69,3 ц/га, кукурудзи на зерно – 117,7 ц/га, соняшника — 45,9 ц/га, то на сьогодні, за попередніми розрахунками, у результаті припинення вегетації рослин збитки на посівах пшениці складуть 6 млн грн., кукурудзи – 15 млн грн., соняшнику – 4 млн грн. (для довідки: за річним звітом 1948 року господарство, маючи 977 га посівних площ, отримало середню врожайність зернових 8,2 ц/га).

Молочне стадо приносить щомісячно близько 700 тис. грн., кошти, можливо, і не дуже значні, проте ферма – це робочі місця, і тому вона має працювати.

– Які проблеми на сьогодні найбільше «дістають»?

– Проблем завжди більш ніж досить. Господарство не з бідних, тому і постійно стає об’єктом уваги любителів швидкої наживи. То комусь впали у око сільські ставки, довелось чимало витратити часу і нервів, щоб залишити їх у власності сільської громади, то у судовому порядку доводити незаконність реєстрації подвійних договорів оренди земельних паїв. А на сьогодні доводиться боротись з черговим «наїздом» — підприємство «Агрофірма Нападівська» намагається за допомогою обіцянок «манни небесної» зареєструвати договори оренди земельних паїв окремих медівчан та їх спадкоємців.

— А як реагує на ці випадки районна влада?

— Єдиний, хто переймається нашими проблемами — це голова районної ради Галина Василівна Лошак. І робить вона це постійно. Ще працюючи начальником відділу земельних ресурсів, надавала допомогу у підготовці до участі у судових засіданнях щодо незаконної реєстрації подвійних договорів оренди, а на нинішній посаді продемонструвала дійсно конкретну турботу про долю села і району.

– У чому це виявилось?

– Ситуація, з точки зору здорового глузду та і законодавства, склалась абсурдна. Господарство є одним із основних платників податків у районі, з 1 га ріллі ми сплачуємо у 1,8 раза більше податків, ніж платять в середньому по району, тобто районне керівництво мало б цінувати таке господарство. Та коли розпочалось формування перших об’єднаних територіальних громад, у когось із обласних чиновників виникла «блискуча» ідея – приєднати медівську громаду до села Росоша. Це викликало природне обурення і спротив медівчан, проте чиновництво області було непохитне, а районне тихо відсиджувалось у кабінетах. І лише голова районної ради з притаманною їй рішучістю і наполегливістю підтримала громаду села. І не просто підтримала на словах, а неодноразово працювала з постійною комісією обласної ради, брала участь у роботі її сесії і таки домоглась, щоб Медівку залишили у спокої. Ось це і є справжній керівник району, якому болить душа за кожне село, за громаду Оратівщини.

— Стабільна економіка – можливість реалізації і соціальних проєктів?

– Так, звичайно. Коштами підприємства село газифіковане, тверде покриття проклали по всіх вулицях. Споруджено житлові будинки; відремонтовані школи, Будинок культури, Центр первинної медико-санітарної допомоги – теж нашим коштом. На потреби соціальної сфери села виділено 2017 року 2683 тис. грн., 2018 року – 548 тис. грн., 2019 року – 382 тис. грн. У селі, де кожен себе відчуває господарем, і справи ведуться по-господарському.

Петро Покорнюк