– Ми ще тільки починаємо боротьбу зі справжнім Ковідом, статистика це щодня демонструє. А скільки ще непідтверджених випадків, коли у людини усі симптоми корони, а тести негативні. Так у моєї дружини сталося. Тільки тепер, після тривалого лікування встановили, що вона уже перехворіла і у неї виробилися антитіла. А до цього усі тести були негативними. Тому потрібно орієнтуватися на симптоми. У мене, як з’явилися перші симптоми, тест не показав коронавірусу. Думав, що з’їв холодного кавуна і почало дерти в горлі. Мене лікували наші немирівські лікарі, призначили антибіотики, уколи, таблетки, але таке лікування не допомагало, ставало тільки гірше…

На десятий день уже поїхали робити мені УЗД, шукати причину такого стану. Дружина у цей час сиділа в коридорі і раптово втратила свідомість. Як виявилося, у неї був тиск 70 на 50. «Швидка» одна, потім «реанімаційна бригада» – і нас обох терміново повезли до Вінниці. Оце нас і врятувало. Бо за 10 днів у нас обох було уражено вже 2/3 легень, процес був незворотний, прогнози були невтішні… Але завдяки лікарям та медсестрам Вінницької районної лікарні ми змогли побороти Ковід.

Нам тепер до кінця днів молитися за наших медиків. Щиро вдячний лікарям Олені Гнатюк, Ігорю Матковському, Ірені Коноваловій, старшій медичній сестрі Людмилі Якименко, медсестричкам Наталі Фалаштинській, Ірині Щербань, Нелі Романюк, Тетяні Доберчук, Олені Прокопчук. Медичні сестри усю зміну не відходять від хворих, у захисних костюмах, як бджілки, метушаться біля пацієнтів. А їх щодня збільшується.

Під вікнами лікарні черги «швидких». А якось навіть родичі хворого викликали поліцію, бо у лікарні не хотіли приймати. Хоча лікарня дійсно переповнена, ліжка для пацієнтів уже й в оглядовій і навіть в ординаторській… Медики не встигають, бо усі хворі важкі… Усю ніч стогнав чоловік із сусідньої палати: «Не можу, не можу…» Це чула його донька, яка не відходила від вікон лікарні і просила: «Тату, тримайся»… І такі ситуації непоодинокі.

У цій же лікарні опинилися мої колеги – міський голова Іллінців та сільський голова з села Боблів, інші керівники області. Лікарі та медсестри мене просили підтримати їх, щоб не здавалися і боролися з недугою… Тут страшне що робиться… А люди на вулицях, у транспорті, магазинах не дотримуються елементарних заходів безпеки – дистанції та масочного режиму у місцях скупчення. Невже дійдемо, що через місяць лікарі будуть обирати, кого рятувати в першу чергу…

І це не єдина проблема. Наші лікарі хоч уже навчилися лікувати Ковід, але в аптеках дифіцит медикаментів. Щоб знайти той же «Авелокс», мій син з невісткою об’їздили всю Вінницьку область і навіть Житомирську.

Ковід не минає безслідно… Я хоч уже маю негативні тести, але попереду ще довготривалий період реабілітації. Такого, як ми з дружиною пережили, і ворогу не побажаєш… Тому закликаю усіх земляків і не тільки берегти своє здоров’я і бути відповідальними.