Звістка про те, що 23-річному фельдшерові Петру Задорожному вручили ключі від однокімнатної квартири у Вінниці, облетіла всі інтернет-видання. Новина приємна, бо ще одному сироті держава знайшла можливість купити власне житло.
Хлопець народився у Джуринці Немирівського району, виріс без батьків, його виховувала бабуся. Він один з небагатьох дітей-сиріт, у котрих доля склалася нормально. Петро закінчив медичний коледж, наразі працює фельдшером Запорізької станції швидкої допомоги. Ще сім років тому став на квартирний облік. І ось — мрія здійснилася! Він став власником квартири на вулиці Київській.
«Для мене це прорив у майбутнє! Це як виграти мільйон! — радіє Петро, отримавши ключі від квартири. — Я повернусь у Вінницю – буду тут працювати, допомагати людям. Бабуся сьогодні не змогла приїхати, вона залюбки б роздивлялася мою квартиру, пораділа б за мене. Купив холодильник, а колишня хазяйка залишила все, що потрібно на перший час. Мені все подобається — все круто! Добре, що є такі люди, які допомагають нам, сиротам, бо для нас це велика підтримка з боку держави».
Як розповіла заступниця голови ОДА Наталя Заболотна, наприкінці минулого року Вінницька область отримала субвенцію з держбюджету для забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у сумі 37,6 млн грн., а цього року – 38,3 млн грн.
Та в цілому ситуація з дітьми-сиротами у нас не така безхмарна. В Україні ще 100 тисяч дітей виховуються у державних школах-інтернатах та дитячих будинках. На Вінниччині — 16 спеціалізованих інтернатів і 5 загальноосвітніх шкіл-інтернатів. Ці заклади у переважній більшості пережитки радянської влади, котрі калічать життя і долі, бо стають місцем утримання, а не розвитку. Тільки 8 відсотків справді діти-сироти. Інші потрапляють до цих закладів через складні життєві обставини, бо їхні батьки не стільки не хочуть опікуватися дітьми, скільки не вміють робити це правильно. Тому маємо тисячі соціальних сиріт, котрі, вийшовши за стіни інтернатів у самостійне життя, не знають і не розуміють, що робити з цією свободою… І з цього статусу, як із замкненого кола, майже неможливо вийти.
За статистикою, 20% випускників інтернатів мають судимість, 14% займаються проституцією, 10% протягом двох років після випуску здійснюють самогубство, і лише 10% повністю включаються в суспільство. На щастя, Петро Задорожний має усі шанси на те, аби втілити свої плани та мрії в життя.
Ілона ВАЛЬТЕР
