Півтора місяця за його життя боролись рідні, друзі, односельчани та побратими… Але 21-річний Юрій Файдунець із Руданського Шаргородського району, який захищав нас від російського окупанта на Сході, впав у кому та пішов у вічність 13 вересня…

– Син був людиною порядною, турботливою, доброю. Ніколи не мав звички скаржитись, а просто добивався своїх цілей. Юра після дев’ятого класу вступив до коледжу в Київській області, ще тоді хотів написати заяву та піти на війну. Пам’ятаю, як два роки то­му він підійшов і сказав: «Мамо, якщо не пустиш мене служити, я все одно піду. Але ти знати не будеш. Тому пусти мене, і будеш знати, де я і що зі мною». Тоді я зрозуміла, що не можу перечити дитині.

Підписав контракт Юрій із 131-ою розвідувальною бригадою, — каже мама Оксана. — Ротацій мав кілька. Завдання виконував дуже складні та відповідальні. Юра постійно був зі мною на зв’язку, не було дня, щоб не зателефонував. Нещодавно сина відправили на полігон у Львівську область для підвищення кваліфікації. Якось йому стало погано, і його відправили до шпиталю, проте там заявили, що це звичайна респіраторна хвороба, і повернули назад на службу.

Проте вже за тиждень у комі Юру привезли назад. За версією медиків, вкусив енцефалітний кліщ. І інфекція загострилась та відбулось гостре неодноразове ураження головного та спинного мозку.

Як тільки командир повідомив про це, я мерщій приїхала у Львів. Коли сина вивели з коми, привезли до Києва у госпіталь. На другий день він втратив зір, почали втрачатись рухи, Юра перестав їсти, і його підключили до зондового харчування. Весь цей час я була поряд, мене підтримували побратими сина. Останні чотири дні він був вже у комі. А ввечері 13 вересня помер. Бачила, як зупинилось його серце…

Поховали Юрія Файдунця у рідному селі з військовими почестями. Зустрічали з прапорами, на колінах та з квітами… Згорьована матір, яка втратила єдину дитину, досі не може оговтатись від горя…

– Я досі не можу зрозуміти, чому моя дитина за півтора місяця згасла. Юра був сильний, здоровий, займався спортом, фізично витривалий воїн. Поки що не готова якось коментувати обставини його смерті, бо є багато питань. Безумовно, це халатність львівських лікарів, проте свого єдиного синочка я вже ніколи не поверну…

Віталіна Трудько