Олексій з Іллінецького району в 11 років переніс трансплантацію кісткового мозку. Життя хлопчику врятував старший брат Андрій. Як він живе після трансплантації?

З родиною Марценюків по знайомились цьогоріч на акції у Вінниці. Олексій приїхав з мамою та висадив свою першу яблуньку на «Алеї життя» як знак подяки брату за врятоване життя.

Страшний діагноз — гострий лімфобластний лейкоз – Олексію поставили на початку 2013 року, у 6 років. Цей день родина Марценюків запам’ятає на все життя. Бо потім шість довгих років лікарень, і усе ніби уві сні.

– Розпочалась хвороба стрімко, Олексійко втратив апетит, щодня піднімалася температура. Через якийсь період сильно впав гемоглобін. За пів року поставили страшний діагноз. Впродовж двох років — гормональні препарати, шість блоків хіміотерапії. Медики та ми плекали надії, що лікування допоможе. Але в якийсь момент стан Олексія погіршився, у жовтні 2017-го стався рецидив. Вердикт лікарів — трансплантація донорського кісткового мозку. Нам пощастило, бо донором став рідний брат Андрій, — розповідає Вікторія, мама Олексія.

8 червня 2018 року в «Охматдит» Олексію зробили трансплантацію кісткового мозку. Впродовж року хлопчик разом із мамою перебував у боксі.

– Зразу після трансплантації Олексійко приймав близько сімнадцяти препаратів, а зараз шість таблеток щоденно. Окрім основної хвороби, лікуємо ще гепатит В. Але, дякуючи Богу, все добре, — каже Вікторія.

Поборовши лейкоз, хлопчик вже повернувся до навчання, щоправда – лише до індивідуального. «Мій улюблений предмет — зарубіжна література. Найулюбленіший твір О.Пушкіна «У лукоморья дуб зеленый». Після трансплантації я полюбив зелені оливки, хоча до цього ніколи їх не їв», — розповідає Олексій.

Через певні обмеження з однолітками хлопець бачиться не часто. Вільний час проводить на рибалці. Дома допомагає батькам по господарству — гуси загнати або курям зерна насипати. А коли виросте, мріє стати ветеринаром.

Ольга Корнійчук