Бо чого туди йти? За чим? За якою культурою? За якою творчістю? За якою ввічливістю?! Де ви їх там бачили, коли?!..

Там так смердить рабством, сталінщиною, що не передати словами. Вчора я одягнув захисну маску і думаю, прошмигну, щоб він не бачив на другий поверх, туди де казав Влад, знайду її там в кінці коридора ліворуч і поговорю, як з людиною – так – так, а ні – буду шукати іншого художника. Бо ж на останній день цю відповідальну справу аж ніяк немає як відкладати.

Так і зробив. Зайшов до неї в майстерню, якраз в обідню перерву. Поговорили. Розказав їй про цю акцію, про те, як вона надзвичайно важлива. Залишив 15 ватманів метр на метр. 15 текстів лозунгів, які вона мала на них, на тих ватманах, написати. Не всі, звісно. Перші чотири вже взялася школа робити. Це ж і навчання, і виховання – екологія, захист Дністра. Я й пані Люду просив зробити два чи три. Або навіть і один. Скільки зможе. Домовилися, що я ще сьогодні прийду до неї і вона з балончика на п”ятиметровій розтяжці напише мені гарненько, бо ж будуть в сусідній країні читати: “S.O.S. Вмирає Дністер!”, “S.0.S. Nisnru Moare!”.

Приходжу вранці, а він мене вже чатує при вході:

– Ти куди?!,- і таким голосом наче я в нього щойно десятку вкрав і прийшов ще раз, щоб вкрасти двадцятку.

– А тобі що до того, Вітя?, – намагаюся відчепитися.

– А може ти бомбу несеш, – задирається до мене, бачачи, що крім рулончика поліетиленової розтяжки під пахвою нічого ж немаю.

– В такому разі я сюди не зайду,- повертаюся на триста шістдесят і геть вибігаю звідти, щоб не задихнутися тією сталінщиною 1937 року.

Вже на вулиці, в паку, розтягнув ту розтяжку і нагалямагав тих чотири слова, як міг тим балончиком на ній. Телефоную пані Люді, художниці, в надії, що вона винесе мені і плакати, написані на моїх ватманах. А вона мало не плаче в телефон. Каже, що директор Рудукан наказав всі ті мої плакати занести йому в кабінет, що вона й зробила і він там читає мої гасла. Цензорує. Я її благаю – поверніть мені що вже є, заберіть і поверніть негайно, це ж моя матеріальна і інтелектуальна власніть. А за роботу і фарбу я вам заплачу. Ні каже, не можу, бо вона, мовляв, на роботі. І я її розумію. Жаль мені жінку. Бо ж запросто може вигнати з роботи. А мені плакати потрібні. Кажу їй: ” Давайте так – запитайте його – віддає, а ні – звертаюся до поліції, я почекаю п”ять хвилин”. Телефоную ще раз. Моїх плакатів у неї немає, не віддав. Телефоную на 102. Приїздить група захоплення. Даю пояснення. Кажу, що телефонував вже двічі голові РДА пані Сінчак. Обіцяла розібратися. І наказала мої плакати занести їй в кабінет. Перелякана в смерть дуже скромна, порядна художниця несе їй мої плакати. Я це добре бачу з парку. Занесла. А я даю поліції пояснення. Розказав все як і вам ось. Бачу, поліції це дуже не цікаво. Крові немає, вогнепальної зброї немає, ножа чи сокири теж, трупів ні одного немає – то що тут цікавого? Вже збираються їхати геть. Свою роботу зробили. “А плакати мої? А гасла екологічні, які я придумав і які теж захоплені?…”,- і тут вони здогадуються, що треба вернути мені все те. Один іде за моїми плакатами до пані Сінчак. І дуже швидко, радісний, повертається. І каже, що художниця скромна, проста людина мої плакати занесла не Ганні Аркадіївні в кабінет, а Гаджуку – голові райради, екс-менту в приймальню. Бо, мабуть, на рівні підсвідомості знає хто насправді тут керував, керує і, головне, буде керувати районом, якщо навіть його й близько не оберуть.

… Як там читав мої гасла Гаджук у мене вже не було сил їх запитати. Боявся, що зірвуся і нароблю собі біди на старість. Здавалося, небо падає на голову. Кажу їм:

– І що це все?

– А що ж ви хотіли, ми ж вам ваші плакати і гасла повернули, – кажуть вони з почуттям повністю виконаного службового обов’язку і зникають, наче й не було.

Люди, а якби я тих ментів не викликав. Все – плакатів не було б, гасла пропали б екологічна акція – в дупу. Отака буде, шановні, у нас ОТГ, отаке життя, отака культура, поліція і життя після виборів. Готуйтеся. Ви хотіли їм зберегти район Ямпільський у формі єдиної ОТГ – вони вам подякують за це після виборів. Чекайте… Наставляйте шиї на ярмо.