Олені Шимборецькій з Ладижина три роки тому зробили родинну трансплантацію. Донором стала мама, тепер в Олени з мамою на двох пара нирок.
– Моє нове життя почалося 3 роки тому завдяки моїй мамі. Дякую, мамо, тобі за друге життя! – вчергове повторює ці слова Олена. – Хвороба нирок в мене з дитинства, але після 20 років почала прогресувати. Нирки ставали все менше і менше, і з часом розвинулась ниркова недостатність. А потім орган відмовив. Я думала, що це кінець… Щоб жити далі, мене перевели на діаліз. Для будь-якої людини, яка переходить на діаліз — це важкий період життя. Бо маєш бути готовий до цього морально.
Довгих сім місяців я жила між лікарнею та домом. Багатогодинні щотижневі процедури я досі не можу згадувати без сліз… За чотири години, які триває процедура очищення, цими трубочками «пробігає» до шістдесяти літрів крові. Це величезне навантаження на організм. І воно повторюється тричі на тиждень. На жаль, за цей час я жодного разу від лікарів не чула, що можна зробити родинну трансплантацію. Про це дізналась від таких самих пацієнтів, як і я.
Тоді ми з мамою поїхали до Києва. Там нас обстежили, і мама підійшла як донор. Потім розпочали збирати кошти, адже в Україні пересадка донорського органа коштує великі гроші. Хоча і досі кажуть, що медицина безкоштовна!? Але мало хто це бачить. Насправді на трансплантацію пішли власні заощадження та допомога людей.
Гроші на лікування ми збирали довго, не декілька місяців, не півроку, а понад рік. У рідному місті ставили скриньку з моєю передісторією та фото. На зібрані гроші зробили пересадку.
Трансплантацію робили в Києві в Інституті Шалімова. Після операції виникли ускладнення, тому процес лікування затягнувся. Надалі знову виникли складнощі, адже після операції я приймала препарати, які пригнічують імунітет, щоб організм не відторгав донорський орган. Мій організм довго та важко переносив таку терапію. А ще більша проблема — це щомісячна здача аналізів у київській лабораторії. Після операції п’ять годин в один бік та п’ять додому, ще й в корсеті, надзвичайно виснажливо. Дороги ви самі знаєте, які.
Щаслива, що зараз у Вінниці займаються питанням, аби побудувати центр, де люди з донорськими органами могли б зробити цей важливий для них аналіз. Адже медикаменти людям з донорськими органами не у всіх містах видають. У моєму рідному Ладижині з цим проблем немає. Але буває, що після Нового року місяць-два ідуть перебої з тендерами. Особливо, коли говорять, що грошей немає, ми ліків не видаємо. І тут нападає стрес, тому що ліки коштують не 100 грн. і не 200, де їх шукати інваліду I групи з пенсією у 2000 грн.?! І це вже не смішно. Бо щомісячно на ліки потрібно більше 5 тис. грн.
Перший рік було дуже важко. На щастя, нирка не відторглась та почала працювати. З того часу пройшло більше року, зараз я почуваю себе добре. Є, звичайно, нюанси трансплантації, такі як постійна задишка, важко підніматись на другий поверх, але в цілому я живу повноцінним життям.
Ольга Сонячна
