Освітянка, яка стала пацієнткою Калинівської районної лікарні, наважилась на свою сповідь, щоби захистити інших, хто вважає інфекцію вигадкою.
– Ми намагаємося не помічати сумну статистику антирекордів захворюваності на коронавірус, нехтуємо носінням захисних масок, обурюємось та сміємось із новин про ніби штучне створення ажіотажу з приводу COVID-19. Це все продовжується доти, поки діагноз не встановлено у нас, — каже Оксана Смук. — А далі — у кого який ангел-охоронець.
Моє сприйняття Ковіду змінювалось від депресивно-панічного в період суворого березневого карантину до пом’якшено розслабленого влітку. Робота у школі змусила самоорганізуватись та відчути відповідальність за інших. Проте Ковід не оминув ні мене, ні мого сина.
Сьогодні я — пацієнтка відділення Калинівської ЦРЛ, яке з весни обходять стороною усі, крім хворих, які з надією дивляться на медиків, ввіряючи їм своє життя і здоров’я. Я з вікна своєї палати бачу щоденно достатньо велику чергу з людей для проходження рентгену, бачу машини «швидкої» біля дверей приймального відділення.
Хочу розповісти саме про фахівців ковідного відділення під керівництвом Наталі Кацай зі сторони, яка закрита для усіх.
Уявіть температуру приміщення, в якому хворий перебуває у легких шатах, а медперсонал «нафарширований» усім захисним одягом, включаючи респіратори та екрани. Ми на свіжому повітрі у масці не можемо протриматись і годину, а дівчата працюють у цьому пеклі змінами. Я лише уявляю стан шкіри обличчя, тіла, ніг після цієї уніформи. Я уявляю втому, яку вони відчувають. Дівчата не скаржаться. Вони навіть з гумором підходять до деяких моментів, намагаючись хворим підняти настрій.
За словами пацієнтки, слід запровадити екскурсії у ковідне відділення для «безсмертних» скептиків та гумористів, які ігнорують протиепідемічні заходи тривалістю хоча б на одну робочу зміну медика.
– І нехай ці «туристи» нічого не робитимуть, просто відбігають тінню за медиком при повній амуніції добу, подивляться в очі тим, хто через їхній ігнор профілактичних заходів «відпочиває» на лікарняних ліжках, нехай їх обов’язково заведуть до реанімації і покажуть іншу перспективу виходу із хвороби. Я навіть чути не хочу про шалені 300% надбавки до мізерних зарплат. Чому у сусідніх країнах, рівня яких ми як нація хочемо досягти, люди дотримуються усіх карантинних заходів? Давайте хоч на годину об’єднаємось, оглянемось навколо і зрозуміємо, що біда не за горами. Давайте не дамо медикам в скрутну хвилину вибирати між нами тих, у кого ще буде шанс на життя, бо лікарні вже переповнені.
Валентина Лісова
