500 курсантів прийняли присягу вже після трагедії. Серед них вінничани
Днями близько 550 першокурсників Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, який нещодавно осиротів на офіцерів та курсантів внаслідок авіатрощі, урочисто присягнули на вірність українському народу.
Розпочався захід хвилиною мовчання на вшанування пам’яті курсантів-льотчиків, які загинули в авіакатастрофі військового літака Ан-26Ш. Привітав курсантів-першокурсників виконувач обов’язків Командувача підготовки Командування Повітряних сил ЗС України Сергій Кушнір.
– У вашому житті сьогодні важлива подія — ви зробили перший крок до своєї офіцерської кар’єри. Попереду у вас навчання, яке дасть необхідні знання для успішної офіцерської служби у військах, — сказав генерал-майор.
Через поширення COVID-19 захід пройшов без присутності батьків, напутні слова першокурсникам сказав священник, який благословив молоде поповнення вишу.
– Я родом з Вінниці. Ще зі шкільних років мріяв стати військовим льотчиком. Готував себе як фізично, так і морально. Зміг успішно скласти вступні іспити та пройшов медичну комісію. І ось моя мрія здійснилася. Хочу всім старшокласникам порадити без вагань обирати навчання у військових навчальних закладах, адже саме тут є перспектива для успішного майбутнього, — розповів першокурсник льотного факультету ХНУПСу Данило Губар.
Ще один наш земляк, який прийняв цього дня присягу – Едуард Полянський зі Жмеринки. Життя його батька Леоніда Полянського обірвала куля снайпера під час Революції гідності 20 лютого 2014 року. Він отримав звання Героя України посмертно та орден «Золота Зірка». Син загиблого Едуард переконаний – смерть батька не була даремною, а сам він після втрати зрозумів – хоче бути військовим та захищати Батьківщину. Тому вступив до університету та буде вчитись на льотчика!
– Замість восьмого класу я вступив до Військового ліцею імені Івана Богуна. Рідні відмовляли, казали, що я ще дитина, аби йти з дому. Звісно, вони переживали, щоб зі мною нічого не сталось, але я таки наполіг на своєму. І вони підтримали. Нас перевіряли на витривалість, силу, спритність, мотивацію та психологічну готовність. Ще під час оформлення документів мені дали анкету, де повинен був написати, чим займатимусь після навчання. Відповів, що стану військовим льотчиком. Серце так підказало. Щоб літати у небесній висоті і бути ближчим до душі тата, — каже Едуард Полянський, курсант. – Бабуся перехрестила мене і сказала з усмішкою: «Будь льотчиком, бо тільки та робота буде добра до душі, яку любиш».
У той вечір, коли сталася катастрофа, Едуард зі своїми однокурсниками мали виїжджати на полігон. Це було передбачено розкладом занять. У військових є і нічні заняття. Натомість отримали інше завдання: їх долучили до пошукової команди і вони обстежували територію навколо падіння літака…
Віталіна Володимирова
