– У чому сенс творчій людині йти в політику? Там, здається, вже достатньо творчих людей…
– Щодо творчих людей у сьогоднішній політиці — добре розумію вашу іронію… Проте бути творчим — це не значить декламувати вірші із замріяними очима, не співати напівоголеною перед натовпом фанатів тощо.
У мене творчість — це лише частина життєвого шляху. Я дуже багато читала в дитинстві, це було культом у нашій сім’ї. Багато читаю й зараз, незважаючи на зайнятість.
Тим більше, що я філологиня за освітою, і це цілком природно, що я пишу вірші. А музична освіта дозволила непогано розбиратися в музиці і навіть створювати різножанрові композиції. Я закінчила музичну школу по класу фортепіано у німецькому місті Шверін і навіть брала кілька разів участь у конкурсах піаністів серед учнів музичних шкіл Західної групи військ у Німеччині. Це щодо творчості…
Але й не треба забувати, що основна моя діяльність — це викладання іноземних мов. Я вже понад 20 років займаюся викладацькою діяльністю. Була в інституті однією з кращих студенток курсу, що дозволяло в ті бідні 90-ті, коли я залишилася у Вінниці практично сама, непогано підробляти репетиторством.
Я навчалася в аспірантурі в одному з найкращих вишів України — Львівському національному університеті імені Івана Франка, на факультеті іноземних мов. У 2016 році захистила дисертацію з германських мов.
Крім того, досвід керівництва Вінницьким кооперативним інститутом у такий кризовий період теж доклав своє в професійну скарбничку. Період був, скажу вам, більш ніж непростий: керувати великим колективом плюс нести відповідальність за майже півтори тисячі студентів … будь-хто і не з моїм досвідом міг опустити руки… Але я справилася.
Я «йду в політику», як ви сказали, тому, що, по-перше, гостро відчула, що означає пресловута фраза «якщо ви не йдете в політику, тоді політика прийде до вас». Впевнена, що досвіду і знань у мене достатньо, щоб не тільки розбиратися в ключових функціях органів управління, але й приймати рішення, спрямовані на покращення добробуту вінничан.
– Ви — викладач іноземної мови. Питання викладання іноземної мови, рівня знань школярів з іноземних мов — це не профільне питання обласної ради. Навіщо ви туди балотуєтеся?
– У своїй програмі, яка переважно точиться навколо освітніх проблем, але ні в якому разі не виключає решту спектру діяльності депутата обласного рівня, я визначила вивчення іноземних мов як пріоритет для закладів освіти. Залишивши зайву філософію осторонь, погодимося, що все починається з освіти. Я йду, в першу чергу, до обласної ради з метою стати активним діячем, посередником між селом та містом. Я щиро хочу допомогти сільським школам та закладам інших рівнів області популяризувати вивчення англійської, інформувати їх про можливості участі у грантових програмах, допомагати отримувати гранти — не тільки на національному рівні, а на міжнародному. Але обов’язковою умовою участі у таких програмах є знання англійської мови. Крім того, всім відомо, як у нас ці гранти розподіляються… Але, звісно, це не єдине, з чим я йду до людей.
– Один у полі не воїн. Чи йдете ви самі, чи з командою?
– Звісно, я йду з командою. Моя команда — це, в першу чергу, мій чоловік, народний депутат України Анатолій Драбовський, який на виборах у 2019 році отримав переконливу підтримку вінничан. Це також всі ті, хто був його прибічником у минулорічних парламентських перегонах, всі ті, хто виявив себе як надійний товариш, однодумець. Це всі ті, хто вірить у справжність намірів президента і не хоче бачити в місцевих радах осіб, які себе всіляко й неодноразово дискредитували.
– Чи не боїтеся, що політика — річ брудна і вам звідти чистою вийти не вдасться?
– Вовків боятися — у ліс не ходити. Я нічого не боюся, адже себе нічим не заплямувала.
У мене є життєві принципи, які культивувалися в моїй сім’ї. Батько — військовий лікар, мати — учитель фізики. Я виросла в великій сім’і, жили скромно й просто. Нас доволі суворо виховували і зовсім не балували. Похвалу треба було заслужити. Мама завжди казала: коли люди добре слово скажуть — це й буде наша похвала. Мабуть, звідти йде моє бажання прагнути завжди кращого, перемагати й досягати нових вершин. По-перше, я не байдужа людина. Завжди намагаюся допомогти, багатьом своїм студентам дала путівку у життя, своєчасно направила вірним шляхом, за що вони мені щиро вдячні. Я керуюся принципом життя, висловленим видатним А. де Сент-Екзюпері: «Хто я такий, якщо я не беру участі?!» Це саме стосується байдужості, стояння осторонь і мовчазного спостереження, до якого часто вдаються люди, бо бояться бути принциповими. На жаль, багато людей взагалі стоять осторонь політики, тому що, як вони гадають, втомилися, нема часу, зневірилися тощо. Але це неправильно. Якщо ми хочемо справжню демократичну країну будувати, мусимо не забувати, що демократія — це перманентний плебісцит. Народ повинен бути постійно залучений в усі процеси усіх рівнів, що відбуваються у державі. А для цього й існують депутати.
– Чому ви йдете від політичної партії «Слуга народу»?
– Я йду з командою президента, оскільки на минулорічних президентських виборах його підтримувала. Я щиро вірю в те, що шлях, запропонований президентом, вірний. Багато позитивних надбань у команди президента за рік — від можливості оголошення імпічмента президенту й позбавлення депутатів недоторканності до перемир’я. Я не вважаю за правильне стрибати з однієї партії в іншу, як це постійно роблять відомі «діячі»… Згодна, що не все зроблено за рік, що президент пообіцяв, але подумайте, чи можливо це в умовах війни, економічної кризи, пандемії коронавірусу? Бачу, що ініціативи, закладені командою президента, спрямовані на розвиток країни.
Крім того, вважаю, що місцева влада вже вичерпала свої ресурси. Суцільні корупційні скандали, розбазарювання бюджетних коштів тощо — невже цього недостатньо, аби нарешті схаменутися?!
Вінничани, зараз — єдина можливість на найближчі 5 років обрати нових ініціативних, небайдужих і чесних людей до депутатського корпусу місцевого рівня. Мене по-справжньому обурює те, що ті, хто відсидів у депутатському кріслі протягом 5 років, приймали ганебні рішення з підвищення податку на землю, щодо тендерів та витрат наших коштів на облаштування міста за цінами, завищеними в рази, сьогодні знову безсовісно балотуються — дехто з новими слоганами, перефарбовані під нові політичні проєкти. Я запрошую всіх вінничан прийти на вибори 25 жовтня 2020 року і зробити свій вибір, адже від цього залежить наше спільне майбутнє.
Тетяна ГУДМІНСЬКА
