Ви знаєте, в усьому винна осінь:
Це плавне листя, цей скорботний дим…
Проживши стільки осеней, я й досі
Чомусь не почуваюсь молодим…
Гублюся в листі.
В’яну, наче листя.
Листи любовні купами палю.
Блукаю в місті.
В ньому вже лиш гість я.
Я тут уже нікого не люблю,
Нікого не жалію і не жалю.
Тут осінь скоро лишиться сама.
Дим сизо огорта мене печаллю…
Мани… Мину…
Мене немов нема…

Олександр СТУСЕНКО,
читач газети