2 листопада російські окупаційні війська вирізали 15 000 козаків та їхніх родин. Російський військовий корпус Петра I підступно вдерся в українську гетьманську столицю. 5 тисяч козаків захищали місто від 20-тисячної армії.
Майже добу гатили із гармат по ворогу. Але московити все ж прорвалися в місто та почали просто вбивати людей. Від їхніх рук загинуло 15 тисяч мирних жителів.
Козацька старшина бачила як потурають всі домовленості Переяславської Ради. І гарантований Богданові Хмельницькому союз рівних держав, де факто стає повним поневоленням однієї країни іншою.
Не даремно, ще під час підписання договору Переяславської ради, багато козачих полків відмовились присягнути царю Російської імперії. Серед них і Брацлавський полк, козачі полководці Іван Богун, Максим Кривоніс, інші.
Особливо почав «закручувати гайки» Україні Петро І. З Києва забрали Митрополію, штучно нівелювали Києво-Могилянську академію, один із найстаріших та найуспішніших закладів світу. Відбувалась повальна русифікація України і дійшло до заборони української мови.
Тому гетьман Мазепа, уславлений російською церквою, а потім підданий анафемі, вирішує із частиною соратників вийти із цього «добровільного союзу» та підтримати Швецію, яка гарантувала Україні суверенітет.
Але ще тоді за прагнення повернутись в Європу, російські каральні війська віддячили повним знищенням столиці українського козацтва і вирізанням всіх його мешканців.
Мазепі, як відомо, пораненому на полі бою, вдалось втекти до Румунії. А десятки тисяч інших козаків, з усієї України, як каторжан етапували на будівництво города Петра ( Санкт Петербургу). Там вони і встелили своїми кістками його фундамент. В Україну були введені після цього російські війська, знищений весь суверенітет. Звідси і слово москаль ( солдат-окупант).
І це не остання різанина. Та повне спалення козачих місць, до речі разом із церквами. Наступною вже за Катерини ІІ знищать останню вольницю українського козацтва Запоріжську Січ. Метод той же – вночі і підступно. На одного козака – 5-10 карателів. Ось вам і 300 – річне рівноправне єднання та братерська любов. Хто там ще прагне «руского міра»?
Тетяна Квасюк
