Бо вже понад 40 років слава про її дарований Богом чи випадком талант розходиться краєм та й усією Україною. До Зої Степанівни приїжджають геть і з-за кордону. Правда, зовуть її у людських переказах дійсно по простому: «бабцею Зоєю». Вона – народна цілителька, що вправно лікує болі у спині та суглобах, позбавляє спазмів у хребті та навіть ставить на ноги дітей, хворих на ДЦП.

Про це розповів журналіст ГО «Об’єднання однодумців Самгородоцької ОТГ».

«З’явилося таке унікальне вміння (дехто називає його внутрішнім зором, просвітлінням) у нашої героїні після «аварії».

– Я на роботі просто впала, розповідає Зоя Степанівна. – Крові не було, просто я без пам’яті лежала. Позвали мого чоловіка, бо ж працював на току, що якраз навпроти мого корівника. Хотіли викликати швидку. Але чоловік взяв мене на оберемок, посадив у машину, шоферу сказав їхати так, щоб молоко на голові встояло. А вдома вклав мене на ліжко і закрив від усіх двері. Так я і пролежала три доби. Після того, як свідомість повернулася, я стала «звичайним масажистом» . Я руками відчуваю людські хвороби. Руки тягнуться самі до того, у кого є проблеми, де треба моя допомога. От йде людина, а мені хочеться до неї доторкнутися. У мене така енергетика набирається.

Життя Зої Степанівни ніколи не було легким. Вона 16-річною, пішла працювати у ланку до сусідньої Лозівки. Через декілька років дізналася, що у колгоспі потрібні доярки. Так розпочався трудовий етап життя на фермі. Шлях, позначений сумлінною працею та трудовими досягненнями. Навіть свого часу орден за трудові заслуги Зоя Степанівна отримала. З ферми ж у 58 років і на заслужену пенсію пішла. Тут же, на фермі «приймала» тих, хто звертався до бабці Зої за цілительською допомогою. Часто клала людей для вправлення хребта просто на асфальті, коли тепло було.

Людський поговір швидко розійшовся по окрузі, по району, по області і Україні. Після виходу на пенсію до бабці Зої стали приїжджати додому, де вона облаштувала «стіл» – цупкенький килимок на підлозі у вітальні. Приїжджали і продовжують приїжджати до цього часу, часто здалеку, були, говорить Зоя Степанівна, і з Англії. Хоча, зізнається, вона не питає, звідки приїхали гості, питає лише: «Де болить?». За день буває набирається і черга з бажаючих потрапити на «стіл», бо «масажистка» приділяє кожному стільки часу, скільки потрібно для якісної допомоги – не менше і не більше. За весь час через руки бабці Зої пройшли десятки тисяч людей, що потребували її допомоги, правда, щиро відповідає жінка, вона ніколи їх не рахувала – просто допомагала.

Окрім допомоги «масажиста», Зоя Степанівна часто радить своїм гостям лікування вітамінами і травами. На різних травах знається тільки з власних спостережень за природою і висновків.

– От у кожного на подвір’ї росте спориш , – продовжує цілителька, – і свині його дуже обережно їдять. Чому б це? Все діло у тому, що він вигонить камінчики із нирок. Однак, треба чітко знати, яку дозу відвару чи настоянки треба вживати, бо при перевищенні цієї дози разом із камінцями підуть зуби та кості. А от з бузини можна зробити чудовий лікерчик чи варення і використовувати у лікуванні вірусних захворювань. Бузина, пирій, корінці соняшника, шипшина, ехінацея тощо – усе має цілющі властивості, про які природа сама натякає та дає людині дороговказ з використання.

Зоя Степанівна – яскравий приклад того, що її фітотерапія і справді допомагає. Бо зовсім не виглядає на свої роки, навпаки, жваво рухається. Попри свій вік, сама обходить власне господарство. Чоловіка поховала чотири роки, то ж живе у самоті…

Джерело – ГО “Об”єднання однодумців Самгородоцької ОТГ”