Нам по 25 років, синочку всього рік, живемо в квартирі моєї бабусі. Є всі умови для нормальної сім’ї. Але мій чоловік Саша сидить днями і ночами за комп’ютером, як зомбі. Грає! Складається враження, що крім проходження наступного рівня його більше нічого не цікавить.

Ще коли ми зустрічались, він грав у Інтернеті, та я на це уваги не звертала. Думала – не п’є, не курить, освіта вища – хороший хлопець! Після весілля мої батьки нам подарували бабусину квартиру – ну, хто з молодих в наш час може таким похвалитись? Єдине, що приніс Саша у нове житло – свій комп’ютер. Тільки прийде з роботи – і відразу в свій куток, до екрана монітора. Я його тягну на прогулянку, до друзів, а він ніяк! Весь час у грі! Дійшло вже до того, що нічого не їсть, за цілий день дві-три чашечки кави вип’є – і все! Якщо не грає, то тиняється по квартирі, нічого не робить.

Синочок народився, я думала, чоловік буде дитиною займатись, відвернеться від гри.  Ага, якраз! Не вилазить з Інету! Роботу він втратив. Але йому байдуже!

Дратує це мене безмірно, а що робити – не знаю. Лише перебої з Інтернетом чоловіка зачіпають, він неначе прокидається, з’являються якісь почуття. Починає обурюватись, наполягає, щоб я подзвонила провайдеру.

Останнім часом я так закипаю, що готова його виставити геть через ті “стрілялки-доганялки”. З дитиною із сил вибиваюсь, ще й цього геймера обслуговуй. Грошей в сім’ї немає, крім тих, що я отримую на сина, і тих, що батьки підкидають. А для Саші все, крім гри, відсувається на другий план. Гра у нього – головне! Він не може себе зупинити.

Злюсь, сварюсь, та одне я знаю твердо – я з ним не розлучусь, сина без батька не залишу. Думаю, перше, що ми з Сашею повинні зробити – знайти йому роботу. А от як позбавити його від ігрової залежності – поки що не знаю.

Інна, дружина ігромана