Колись, в епоху розвинутого соціалізму, коли ковбаса коштувала 2.20 і люди були молоді і здорові, майже вся циганська вулиця трудилася на Ямпільському консервному заводі.

Окремі з них навіть заслужили за свій труд кімнату в заводському гуртожитку! Це було дуже велике визнання! Завод був тут недалечко, за річкою. А коли його білокомірцеві бандити розікрали геть – циганська вулиця враз обездолилася майже вся. Та ще як обездолилася! І назад в табірне кочове життя повертатися не можуть, не мають права, не вміють, не здатні і вперед, до світлого капіталістичного майбутнього їх не запрошують.

Розповідав мені Ямпільський воєнком, що один хлопець – циган, з цієї вулиці, підписав контракт і зараз воює на фронті. Його сім’я не пропаде. Сини Івана Кольцова – знаного в місті ще заводського будівельника – так-сяк прилаштовані в житті бо не ліниві, а решта…

Дехто пробував породичатися із багатими Сороцькими одноплемінниками. Не вийшло… Обпеклися та ще як!..

Кажуть, що зараз вони заробляють на життя на дітях. Але чи це так – не берусь стверджувати.

І чому у них все якось наперекосяк вже сотні літ? Може ви підкажете?..