Спочатку наша землячка працювала моделлю в Китаї, а після того понад рік — у Тайвані! Днями тільки повернулась. Як воно – бути моделлю, працювати та жити за кордоном? Як своє хобі зробити роботою? Та де відкривається багато можливостей для українських дівчат і хлопців — Марія ексклюзивно розповіла нашому виданню.
– У моделінг я потрапила в 13 років — записалась до вінницької агенції «Qmodels», засновницею якої є фіналістка «Міс світу — 2011» Ярослава Позднякова. Навчання тривало три місяці, ми опановували етикет, макіяж, дефіле, фотокласи, — розповідає Марія Жук. — Після чого мені запропонували підписати контракт із модельним агентством, щоби далі працювати. Чесно кажучи, в мене завжди було бажання полетіти за кордон, особливо вабила Азія. Тим паче мені на той момент мені було 13-14 років, і я могла тільки туди полетіти як модель. Вимоги до наших дівчат такі, що вони мають бути високого зросту — від 178 сантиметрів та вище, нижчі можуть пробувати себе у Японії та Кореї. Крім того, потрібно мати модельні параметри. Навесні 2019 року мені знайшли контракт у Гонконзі. Там знімалась для журналу весільного одягу та каталогів одягу. Зі мною була ще одна українка. Ставлення до дівчат слов’янської зовнішності хороше — світле волосся, світла шкіра, високий зріст, виразні та точні риси обличчя подобаються.
Після двох місяців роботи я в Гонконг знову повернулась, але вже не на контракт, а просто запропонували одну роботу — позніматись для кампанії бренду «68», ці фотографії потім були на постерах магазинів по всій Азії — Сінгапур, Японія, Китай, Корея. Тож коли у жовтні 2019 року я прилетіла на Тайвань, де пробула аж цілий рік, побачила себе на плакатах у магазинах. Було дуже приємно… У цій країні я з нуля вивчила китайську мову і знімалась на місцевому телебаченні. Паралельно у Тайвані я працювала моделлю для журналів та каталогів. Коли почалась епідемія Ковіду, було безпечно залишатись, тому я кілька разів продовжувала свій контракт.
– А як батьки відпустили, адже довелось їхати просто зі шкільної парти?
– Коли я ще ходила у модельну школу, ми брали участь у різних показах дизайнерів. Ще тоді я дала рідним зрозуміти, що переборю це сама, і батьки зрозуміли, що я готова летіти. Я вдячна своїй сім’ї за підтримку та віру. Щодо освіти, то раніше я навчалась у Вінницькому технічному ліцеї, але коли мені сказали, що є контракт за кордоном, знайшли з батьками у Києві школу дистанційного навчання. Тобто не було потреби їхати в Україну, аби здати екзамени. Тож я працювала і разом із тим навчалась. Зараз я в 11-му класі. Продовжую навчання у тій самій київській школі.
– Що купили собі та родині за зароблені гонорари?
– Придбала собі ноутбук, бо він потрібен для навчання. А ось рідним привезла сувеніри, солодощі, ніхто з пустими руками не залишився. Бабусі дарую фото, вона дуже любить їх розглядати.
– А як тримаєте себе у формі і чи були у вашому житті екстремальні дієти?
– Було і таке. Головною вимогою під час роботи у Гонконзі було — не набирати заяву вагу. Кожну неділю у нас заміряли параметри, зважували. Якщо набереш кілька кілограмів, нам обрізали суму кишенькових коштів, які видавали на тиждень. І ми себе тримали у формі. Моя ідеальна вага — 51 кілограм, але коли я була у Гонконзі, то трішки набрала. Мені було тоді 15 років, вперше поїхала від батьків надовго. Хотілось піти у класні ресторани, та й їжа смачна дуже… А вже у Тайвані довелось із тими кількома кілограмами боротись. І нас заганяли у такі рамки, що за тиждень ти маєш скинути 2 — 5 кілограмів. А я тоді ще не знала, як це, тому переставала їсти, сиділа на водній дієті.
– Цікаво, до красивої дівчини з Поділля закордонні кавалери підходили знайомитись?
– У Гонконзі хлопці більш бойові, люблять влаштовувати тусовки. Кличуть до себе моделей, танцюють, веселяться. А в Тайвані дуже скромні хлопці, рідко хто підійде першим. Вони більше фотографували мене на телефон. Один навіть селфі попросив зробити і згодом в Інтернеті підписав, що я його дівчина. Тому більше я ні з ким таких світлин не робила.
– Чомусь побутує міф, що моделі не мають високих інтелектуальних здібностей. Чому такий стереотип склався?
– У моделей нема навчання очно в університетах, всі змушені вчитись заочно, бо багато працюють. Але всі ці неприємні слова про те, що красива не може бути розумною — міф. Я встигаю все, люблю читати, якщо є вільний час, люблю розвиватись, вчу мови.
– Які країни будеш далі штурмувати?
– Свого часу я брала участь у показах вінницьких дизайнерів Олександра Очеретного, Олени Шиян та інших. Я мрію попрацювати у Європі та США. Тому що в Азії це більше для підлітків, які хочуть побачити світ та заробити гроші. А будувати кар’єру потрібно в Штатах та Європі. Так, там набагато більша конкуренція, на один кастинг може прийти 700 моделей, а вибирають лише кілька. Не тільки через красиве обличчя чи параметри, а й харизму, вміння подати себе. Треба бути кращою з кращих, над чим я зараз активно працюю.
Вікторія Микитюк
