Що одразу кинулося в очі – це «спонтанний» формат розміщення партійних фракцій у залі. В одному секторі — представники «Батьківщини», «Слуги народу» та «За майбутнє», в другому — най­більша фракція ни­нішнього парламенту Вінниччини — «Українська стратегія Гройсмана», а в третьому — цікава композиція з депутатів від порошенківської «Європейської солідарності» та медведчуківської — «Опозиційної платформи — За життя». Як згодом виявилося, усе це мало свій сенс, і в ході сесії це стало очевидним…

Усього на порядку денному установчої сесії було 10 питань. Крім суто орга­нізаційних, частина питань була — без пафосу — доленосною.

Революційний регламент

Одне з перших питань стосувалося Регламенту роботи ради. Депутат від партії «Українська стратегія Гройсмана» Владислав Скальський запропонував внести зміни до Регламенту, які мають зробити роботу ради більш динамічною, результативною та впорядкованою.

– Ця сесійна зала бачила багато, — сказав Владислав Скальський, — були і світлі, і темні часи, нескінченні по­літичні заяви, маніфести та звернення, що спускались із центру і ретранслювались на місцевому рівні. Тут були ситуативні договорняки і маніпуляції фактами. Але це не те, чого зараз вкрай не вистачає нашим людям. «Українська стратегія» напрацювала своє бачення головних документів обласної ради. Новий Регламент збіль­шує частоту проведення сесій. Підвищується контроль якості проєктів рішень, що виходять з постійних комісій, та роль кожного депутата, що входить до їхнього складу. Ми не створюємо комісій під голів комісій, ми створюємо комісії для напрацювання якісних пропозицій для розгляду та під­тримки в цій сесійній залі. Ми впевнені, що обласна рада повинна жити спільним життям із усіма громадами, з їхніми радами. Чітка синхронізація, спрямування спільних зусиль на подолання викликів сьогодення — це теж новий Регламент.

Що стосується самого змісту нового Регламенту — по-перше, було запропоновано, щоб пленарні засідання відбувалися щомісяця та в чітко визначений день. Наступну новацію депутати одразу охрестили «революційною», оскільки такий орган облради як президія було запропоновано ліквідувати. Причини для такої радикальної зміни були пояснені так:

– протягом останніх років президія фактично гальмувала подальше ухвалення сесією важливих рішень — навіть таких, які вже були узгоджені на постійних комісіях;

– ліквідація президії посилює роль заступників голови облради, фракцій, постійних комісій та, безпосередньо, депутатів; така новація може розглядатися як наближення до утворення виконкомів, передбачених реформою місцевого самоврядування та територіальної організації влади — тобто децентра­лізацією;

– замість 13 постійних комі­сій було запропоновано сформувати сім, аби не дублювати певні їхні функції.

Очевидно, що такі аргументи стали переконливими для біль­шості депутатів — новий Регламент Вінницької облради після внесення кількох правок ухвалили. Відтепер вперше обл­рада працюватиме в новому форматі, налаштувавшись винятково на розв`язання питань, які стосуються винятково Вінницької області та її жителів, та не бути «заручником» київських інтересів. Щоправда, синхронно не голосували за новий Регламент депутати від «Європейської солідарності» та «ОПЗЖ» (влас­не, вони в унісон бойкотували й голосування за створення секретаріату обл­ради та навіть ухвалення порядку денного) — таким чином окресливши свою спільну позицію зневаги до місцевих проблем.

Генерал-лейтенант В’ячеслав Соколовий став головою облради, у нього — чотири заступники

Для багатьох це стало сюрпризом. Хоча напередодні В’ячеслав Соколовий (який понад 20 років працював в органах прокуратури на Вінниччині та має звання генерал-лейтенанта) у деяких електронних ЗМІ вже фігурував як імовірний очільник Вінницької облради, щоправда, його ім`я звучало в переліку інших можливих кандидатів, як-от Володимир Кіс­тіон, Валерій Коровій, Владислав Скальський та Ігор Івасюк. Інтрига зберігалася безпосередньо до тих пір, коли голова фракції «Українська стратегія Гройсмана» Олександр Хом`як вніс на розгляд депутатського корпусу кандидатуру саме В’ячеслава Соколового.

Таємне голосування тривало понад півтори години, і нарешті голова лічильної комісії Тетяна Побережна повідомила, що В’ячеслава Соколового обрано головою Вінницької облради. За його кандидатуру проголосувала більшість депутатів.

Далі обирали заступників голови облради. За результатами першим заступником став Володимир Кістіон, представник партії «Українська стратегія Гройсмана»; заступниками — Дмитро Чаленко й Ігор Івасюк — теж члени команди Гройсмана, та Анатолій Ткач.

7 — замість 13: сесія оптимізувала кількість постійних комісій

Постійні комісії створюються не заради надання посад їхнім головам, а заради системної та результативної роботи — цим принципом керувалася фракція «Україн­ської стратегії Гройсмана», пропонуючи оптимізувати кількість комісій. Депутати підтримали таку позицію. Відтепер в облраді працюватимуть постійні комісії з питань фінансів та бюджету (голова — Валерій Коровій); з питань охорони здоров’я, соціального захисту населення та ветеранів (голова — Ігор Грубеляс); з питань інвестицій, стратегічного розвитку та місцевого самоврядування (голова — Владислав Скальський); з питань освіти, релігії, культури, молоді та спорту (голова — Наталія Замкова); з питань агропромислового розвитку та земельних відносин (голова — Віталій Бень); з питань будівництва, комунального майна, транспорту та розвитку інфраструктури (голова — Андрій Ковальов); з питань правової політики, етики та депутатської діяльності (голова — Олена Мілієнко).

Перед обранням заступників голови Вінницької облради депутати «Європейської солідарності» покинули сесійну залу. Відповідно, не голосували вони й за постійні комісії… Такий демарш під час першої сесії виглядає не інакше, як небажання працювати на благо своїх виборців, на користь вінничан. Схоже, що представники партії п`ятого президента вирішили керуватися суто своїми політичними інтересами, які не мають нічого спіль­ного з інтересами людей, та плекати свої амбіції. Фактично, це сліпе копіювання того, що відбувається у Верховній Раді, де замість ухвалення законів, необхідних для українців, відбуваються по­літичні чвари та бійки — дискредитація самого поняття парламентаризму.