У кожного часу свої герої! Але медичні працівники – це завжди герої, адже першими приймають виклики, бо рятують найцінніше – життя та здоров’я.

Зараз, коли весь світ протистоїть пандемії, вони носять захисні костюми та респіратори й окуляри. Щоденно рятують та лікують сотні людей, і рік живуть на передовій пандемії КОВІД-19.

Вже сьомий рік від початку збройного конфлікту, в умовах постійного ризику живуть українські медики на Донбасі. А скільки їх загинуло з початку агресії на Сході?! За неофіційними даними – понад 150 осіб. Це дуже багато, особливо порівнюючи з досвідом США, які за 10 років війни у В’єтнамі втратили загиблими лише 13 медичних працівників.

Серед полеглих випускники медичних коледжів Вінниччини, які були учасниками Революції гідності та ціною власного життя рятували українських військових на полі бою.

Випускник Вінницького медичного коледжу Дмитро Герасимчук був військовим медиком та виконував обов’язки начальника медичного пункту одного з підрозділів 30-ї окремої механізованої бригади. З перших днів війни був на передовій та рятував життя. Завдяки його зусиллям з поля бою вивезли майже 40 бійців.

Один із випадків героїзму бійця розповідають його друзі. У 2014 році підрозділ його бригади потрапив у засідку поблизу міста Рубіжне Луганської області. В ході бою двоє військовослужбовців загинули, шестеро отримали поранення. Капітан медичної служби Дмитро Герасимчук разом з товаришами, які організовували медичне забезпечення колони, надали медичну допомогу, наклали джгути, зробили перев‘язку і відвезли в місцеву лікарню міста Рубіжне поранених. Коли вони доставили поранених побратимів у районну лікарню і хотіли повернутися до підрозділу, виявилось, що місто заблоковане бойовиками. Їм довелося ночувати в Рубіжному, у невідомому місці. Саме завдяки кмітливості капітана Герасимчука військовослужбовці провели ніч у безпеці, а пізніше їм не тільки самим вдалося виїхати, а ще й вивезти поранених з міста та переправити їх санітарним гвинтокрилом до шпиталю.

На жаль, Дмитро Герасимчук поклав своє молоде життя в ім’я миру в нашій держави. Тоді, у 2014-му, точилися запеклі бої, базовий табір 2-ї батальйонної тактичної групи в районі села Весела Гора Слов’яносербського району Луганської області зазнав артилерійського обстрілу незаконних збройних формувань. Один з артилерійських снарядів бойовиків влучив у намет із червоним хрестом. Дмитро Герасимчук загинув від осколкового поранення голови. У офіцера-героя залишились дружина, син, батьки та сестра, які вірили й чекали, що повернеться їхній Дмитро додому живим і здоровим, візьме на руки маленького синочка Іванка…

Дмитро Герасимчук – це приклад офіцера, який до кінця дотримався клятви Гіппократа та загинув, захищаючи Україну. Прикро, що самого його вже ніщо не могло врятувати…

Ольга Корнійчук