А те, що його крадькома вишивали у бараку українки, перебуваючи у Темниківському виправно-трудовому таборі (Темлаг) Мордовської АРСР Російської Федерації упродовж 1938-1944– робить його безцінним символом незламності духу.
Однією з учасниць цієї мистецької акції протесту проти радянського режиму була наша вінничанка Катерина Микульська-Славінська, яка відбувала покарання як дружина секретаря Тульчинського райкому партії і донька “ворогів народу”.
Після таборів пані Катерина повернулася до Вінниці, згодом подарувала унікальну річ своїй лікарці, а та передала його Ганні Секрет. Про довгу і непросту долю цього безцінного експонату розповідала науковий співробітник Вінницького краєзнавчого музею Лариса Семенко.
– Це незвичайна виставка одного предмета, котрий має трагічну історію, – каже вона – цьому рушничкові понад 80 років. Родина Катерини Микульської- типова сім’я звичайних чиновників. Утім усі вони були репресованими. Спочатку під жорна репресій потрапив її чоловік Іван Микульський. Потім репресували тестя, батька Катерини. Згодом до таборів потрапить і вона, як дружина «ворогу народу». Єдиного сина відправили до дитячого будинку. А потім у 1942 році він піде на фронт як доброволець і загине під Харковом.
…Там, у таборі, пані Катерина, роздобувши зовсім невелику кількість ниток, дістала голку і вишивала свої речі. Про це дізналися інші жінки і вирішили залишити на згадку про себе пам’ять і довгими вечорами почали вишивати цей рушник. На ньому різні візерунки. І мережки, і вишиванки гладдю, низинкою та хрестиком. Кожна з полонянок прагнула залишити на цьому рушникові часточку себе. Вишивати було нічим. Шукали металеві гострі штучки, або риб’ячі кістки. Такий собі — мовчазний протест. Цей спротив системі відбувався крадькома, бо за це можна було отримати карцер. Але українки вишивали яскраві квіти, складні візерунки.
Пані Катерина привезла цей рушник до Вінниці. Це був непростий шлях повернення додому. Її звільнили у 1945 році. Спочатку вона жила у Горьківській області, працювала в одній з лікарень. І тільки наприкінці 70 років повернулася до Вінниці. Цей рушник увесь час був біля неї. За характером пані Катерина була не говірка. До останніх днів вона боялася розповідати, що ж сталося з її родиною. І тільки своїй дільничній лікарці Зінаїді Завальнюк вона розповіла все і показала цей рушник.
Не задовго до своєї смерті, у 90 роках вона віддала цей рушник лікарці. А минулого року пані Зінаїда побувала на виставці Ганни Секрет у Центрі народної творчості. Була вражена і розчулена, тому вирішила віддати рушник Ганні Секрет. Тим часом у краєзнавчому музеї готувалися до виставки Перепелюка. В розмові з Ганною Секрет з’ясувалося, що в неї зберігається ось такий унікальний експонат І вона передала рушник до музею.
Ми з радістю прийняли цей експонат, навіть не встигли його описати і здати у фонди. Але вже вирішили виставити його у цій залі. Нехай побачать наші земляки, як у таких важких умовах ризикуючи життям та здоров’ям українки намагалися зберегти оте світле, що жило в їхніх душах – своєрідний код нації.
– Мені пощастило бути особисто знайомою з Катериною Микульською – ділиться спогадами директор музею Катерина Висоцька – І коли пані Лариса принесла рушник, у мене забракло слів. Я не могла повірити, що цей рушник повернувся до музею! Пані катерина жила на вулиці Пирогова, 6. У 90 роках ми влаштовували велику виставку, збирали експонати. Прийшли й до неї. Вона розповіла, що працювала у швейному цеху, і ті залишки, котрими, здавалося¸ вже не можна було вишивати, приносили в барак і тихенько вечорами вишивали. Все по пам’яті, без схем. Тоді пані Катерина погодилася дати чимало документів, вишивок, листів, предметів, котрі вона привезла з заслання. Дала і цей рушник, але з умовою, що його обов’язково повернуть. Вже потім, коли ми вирішили провідати пані Катерину, вона вже померла. Нові мешканці не знали, де поділися її речі. Ми вважали, що цей рушник десь безслідно зник… Маленька старенька жінка з хвилястим волоссям в молодості була справжньою красунею. А цей рушник – для неї згадка про таких же красивих і мужніх водночас українок, подруг, з котрими вона відбувала своє ув’язнення.
