Мої повноваження як сільського голови с.Велика Русава, так як і багатьох інших очільників територіальних громад і секретарів сільських рад, завершилися 27 листопада 2020 року, коли відбулася перша установча сесія селищної ради нашої примусово новоствореної Томашпільської об’єднаної громади. І все б нічого, бо ж до цього ми всі йшли й готовилися, якби не вразила поведінка новопосвячених керівників і їхньої свити, а водночас і тих, хто ще стоїть у керма розваленого й роздертого району. А мої життєві принципи, як людини, яка присвятила своє життя правоохоронній роботі, не дозволяють мені мовчати.

Так, я мало пропрацював самоврядцем, очільником села. Але за тих п’ять років я зі своєю командою відродив село, завершив будівництво водогону, про який інші звітували, розкравши гроші, вивів його в районі на перше місце з благоустрою та багато іншого, про що неодноразово інформували населення на сторінках районної газети. Проте є сільські голови і секретарі сільських рад, які пропрацювали в органах місцевого самоврядування десятки років, яким населення висловлювало довіру й повагу не на одних виборах, за що вони по-справжньому служили своїм землякам, дбали про наповнення бюджетів, про благополуччя маленьких і великих громад тощо.

Але реформа місцевого самоврядування, маючи на меті благі наміри й наближення нашого рівня життя до європейських стандартів, не те, що розчарувала народ і зробила наше життя хаотичним, а, складається враження, як не прикро,  знищила демократію  і повернула нас до монархію, привела до влади царя і царочків. Можливо в інших громадах такого немає, а от у нас що маємо, те маємо…

Про що мова? Мабуть, уже всі читали й дивилися пряму трансляцію тої прославленої вже на весь світ установчої сесії Томашпільської селищної ради. Звісно, після такого провалу дехто забув не те що про порядність й етикет посадовця, а й межі повноважень. У терміновому порядку, у хамському й не властивому людині тоні секретарям та сільським головам, чиї повноваження закінчилися, наказали прибути до царських палат із трудовими книжками, в яких самостійно зробити записи про звільнення, зразки яких розіслали смс-повідомленнями. І це замість того, щоб зібрати людей у якомусь залі чи кабінеті й урочисто подякувати за багаторічну роботу, пояснити подальші дії? Щоправда ніхто не кинувся у ноги царю й не прибіг на покарання. Проте в понеділок, мабуть, уже після мого офіційного звернення, вивчивши норми законодавства, без ніяких вибачень повідомили, що таки спутали межі, повноваження й дозволили нам робити звільнення самостійно. Ось такі вони царські методи…

Прикро, що й очільник району, який ще діючий, наділений повноваженнями, отримує від держави заробітну плату, також не спромігся організувати хоча б роз’яснювальну роботу. Для чого? Ми вже ж не потрібні… як і ці села й сільські люди. Але ж село з споконвіків годувало міське населення, формувало продовольчий запас держави. Тому села завжди підтримували. А тепер що? Їстимемо китайські штучні продукти?

Пишучи ці рядки, згадую колишнього свого керівника управління боротьби з організованою злочинністю та корупцією, який нечистим на руку посадовцям казав: «Якщо ви не сиділи в тюрмі, то це не ваша заслуга, а наше недопрацювання». Тому сьогодні бачу смисл повернутися працювати в правоохоронні органи …

Олександр Козоріз,
Великорусавський сільський голова 2015-2020 рр.